Розділ 52 Антон

У тиші, що повисла в палаті, було чути лише важке, уривчасте дихання Наташі. І ніхто з нас трьох не наважувався порушити цю гнітючу тишу.  Ми бачили та розуміли, як дівчині важко дається повернення у минуле. І судячи зі стривоженого і напруженого погляду Сергія (по батькові, після нашого спільного протистояння Микиті, звучало б вже зовсім не доречно), він уже знаходився на межі між професійним обов'язком і... 

Якщо в мене ще залишилася хоч якась здатність розбиратися в почуттях і емоціях людей, що оточують мене, то я міг би з впевненістю сказати, що лікар Наташі відчуває до неї особливі почуття. І його руки, які дбайливо погладжували руки дівчини, його погляд, наповнений ніжністю та теплом – остаточно розвіяли мої сумніви. І тепер я починав розуміти, чому Сергій так наполегливо просив Руслану прийти в лікарню і поговорити з Наталкою. Вона для нього була не просто звичайною пацієнткою. І зараз він, так само як і ми з Русланою, мовчав, даючи Наташі час перевести подих і зібратися з силами, щоб продовжити говорити про те, що всі ці роки мучило її.

- Я досі так і не змогла зрозуміти чи стежив Микита за мною протягом якогось часу, чи з першої зустрічі зумів зрозуміти, що я підходжу для головної ролі в сценарії його плану помсти, - тихий, трохи охриплий голос Наташі сколихнув тишу, що повисла. - Маю визнати - він виявився хорошим психологом. І вміло затягнув мене у свою гру. Тільки ви не подумайте, що я хочу звалити всю провину на нього. Я нічим не краща за цього негідника.Адже я справді з неймовірним азартом включилася в цю брудну гру. І з кожним днем ​​вона все більше затягувала мене, бо друг Микити справді виявився... надто правильним. І сприймав мене виключно як подругу з якою можна поговорити по душі. А я...

Голос Наташі здригнувся, а її затуманений погляд ковзнув по мені, а потім зупинився на Русі.  

- Руслано, мені зараз соромно зізнаватись, але я дуже заздрила тобі. Антон з такою ніжністю та любов'ю завжди говорив про тебе. А в його очах... Як же я злилася, що всі ті почуття, які відбивалися в них, належать тільки тобі. А розбещена чоловічою увагою принцеса, всі бажання і забаганки, якої виконувались раніше, ніж вона встигала подумати про них, вперше у своєму житті зазнала поразки.

І я просто була в сказі від тих дивних і, як мені тоді здавалося, зовсім неадекватних думок, які все частіше почали відвідувати мене. Я - вся така розумниця, красуня, що звикла жити легко, красиво, без зайвих проблем і всіх цих примарних, вигаданих почуттів під назвою "вірність, відданість, любов" - хотіла хоча б на мить відчути на собі такий самий ніжний, закоханий погляд. Напевно, саме в той момент, коли такі думки вперше промайнули в моїй голові, план помсти, продуманий Микитою до найдрібніших деталей, почав руйнуватися. Хоча він тоді й не підозрював про це. Та я й сама ще не знала, що зможу переступити через свою заздрість, егоїзм і спробую хоч якось виправити свої помилки. Хоча... краще б я вчасно ввімкнула свої мізки та уникнула їх, — з гіркотою видихнула Наташа.- Але я надто пізно зрозуміла, що грати з почуттями людей і намагатися посісти чуже місце... Життя не прощає таких помилок. І хоча я зруйнувала плани Микити, залишивши його без компромату на його "найкращого друга" і втікла за кордон до батьків відразу після тієї...ночі. Я ніколи не пробачу собі, що намагалася забрати чуже щастя. І я справді не збиралася руйнувати вашу родину. Навіть коли дізналася, що вагітна... Напевно, вперше за свої двадцять років я була по-справжньому щасливою. Не тому, що мені купили машину, чергову прикрасу чи ще один телефон. Я була щаслива тому, що всередині мене билося маленьке серце моєї дитини. І напевно, вперше у своєму житті я готова була не лише отримувати подарунки, а й сама дарувати тепло та любов своєму малюкові. І хоча я не знала, як батьки віднесуться до цієї новини, але свій вибір я вже зробила. А батько і мама повністю підтримали мене і Лизонька... вона найдорожче, що я маю. Вона моє життя, моє серце, моє дихання та моє найбільше щастя. І я дійсно ніколи не наважилася б розповісти про неї та зруйнувати вашу родину. І якби не аварія... Адже ми всі ці п'ять років жили за кордоном. І приїхали з Лізою всього на пару днів... Якби знала, що все так обернеться... І батьки не можуть приїхати, бо мама сильно захворіла. А в мене справді просто не було іншого виходу... Руслано, Антоне я дуже винна перед вами. І ви маєте повне право ненавидіти мене. Але я... я мала розповісти вам правду.

Мала хоча б спробувати... Я не хочу руйнувати вашу родину і як тільки одужаю ми з Лізою поїдемо і більше ніколи не з'явимося у вашому житті.