Розділ 51 Антон

- Потрібно вислухати та спробувати зрозуміти один одного. Моя дівчинка, пробач, що не зміг почути тебе, — тихо промовив я, дбайливо обіймаючи Руслану.

Так, я знаю, що можу нарватися на чергову порцію гніву та обурень, але вони мене зовсім не лякають. Я хочу, щоб моя дівчинка знала - я завжди поруч. Хочу, щоб вона, як і раніше, довіряла мені. І щоб у моїх обіймах вона хоч трохи розслабилася і відчула себе захищеною. Адже я бачив, як очі Русі наповнилися сльозами і як важко їй стримувати свої емоції. Але вона щосили намагалася контролювати їх і, якщо чесно, я був вражений її силою волі та витримкою. Після всіх тих "сюрпризів", які за ці два тижні звалилися на Руслану... Ще і я не роблю її життя простішим, порушуючи свою обіцянку не контролювати та не тиснути на неї. Хоча зараз я зовсім не шкодую про те, що все-таки приїхав до лікарні. Так, я розумів, що можу остаточно втратити довіру дружини. Але почуття тривоги, яке накрило мене після того, як вона пішла, не давало мені спокою. І розросталося всередині мене наче снігова куля. Загалом, я просто не міг проігнорувати це абсолютно незрозуміле почуття, тому й примчав до лікарні. І, як виявилося, дуже вчасно.

Злий, агресивний і, здається, зовсім неадекватний Микита, який був схожий на розлюченого звіра і моя тендітна дівчинка... Мене реально порвало, коли я увійшов до палати та побачив, як цей гад пре вперед не бачачи перешкод. І я просто за мить опинився біля Руслани та висмикнув її, можна сказати, прямо з-під ніг Микити. Ну, а потім...

Я вже не зміг стримувати всі ті негативні почуття та емоції, які всі ці роки жили всередині мене. Вони виривалися назовні ніби снігова лавина, що мчить з вершини гори, зносячи все на своєму шляху. І в мене не було жодного бажання утримувати цю бурхливу стихію. Та й Микита більше не стримував своєї ненависті, злості та агресії, які відчував до мене.  Як виявилося, всі ті розбірки, які протягом десяти років відбувалися між мною та колишнім другом були лише незначними, маленькими конфліктами. І якщо чесно, то мені коштувало  чималих зусиль, щоб стримати свої емоції й остаточно не придушити Гладуна. Хоча якби я знав, що цей покидьок...

Новина про те, що Микита знайомий з Наташею і події п'ятирічної давнини, як виявилося, чи були, чи то жорстоким розіграшем, чи його брудною грою - шокували мене. І поки я намагався усвідомити всю ту інформацію, яку колишній друг вивалив на нас, мій гнів трохи притих. Та й Сергій мав рацію - бруднити руки об таку мерзоту...

- Мабуть, буде неправильно, якщо ми залишимо всю цю непросту ситуацію в підвішеному стані, - тихо, але впевнено промовила Руслана, таки вислизаючи з моїх обіймів. - І хоча я поки що не розумію... 

- Руслано, я знаю, що тобі важко мені повірити. Але я справді не хочу руйнувати вашу родину. А те, що сталося п'ять років тому... — Наташа замовкла, наче збираючись із силами, а потім глянула на мене. - Антоне, наша зустріч у парку вона... не була випадковою. А сльози які я проливала через "зраду" мого хлопця... Микита був упевнений, що ти не зможеш пройти повз дівчину, що плаче.Не знаю, як довго він виношував ідею помсти, але він точно продумав усе до найменших деталей. А я виявилася ідеальною кандидатурою для її втілення. Розпещена мажорка, із зашкалюючими самооцінкою та егоїзмом, яка вважала, що життя - це суцільне свято. А вона принцеса, яку всі мають носити на руках і захоплюватися її красою.  Та я навіть не спробувала включити мозок, коли в нічному клубі до мене підійшов незнайомий чоловік і запропонував взяти участь у своєрідному розіграші. Хоча це я чомусь вирішила, що це розіграш. Загалом, я мала втертися в довіру його друга, а потім... Я досі пам'ятаю кожне слово Микити та його пильний, пронизливий погляд, який, як мені здавалося, проникав у кожну клітинку мого тіла.

"Ти ж розумна і неймовірно красива дівчина. До того ж любиш бути в центрі уваги та грати почуттями чоловіків. І я впевнений, що тобі подобатися здобувати перемогу над ними. А мій друг, як би це правильніше сказати... дуже вже весь такий правильний. І я думаю, що тобі буде цікаво пограти з ним. Адже, чим важча гра, тим солодша перемога. І я навіть не сумніваюсь, що ти зможеш зачарувати мого друга і він точно не встоїть перед тобою. Ну, що, я зацікавив тебе?" Зацікавив.

З грудей Наташі вирвався хриплий чи то сміх, чи зітхання, а на губах промайнула гірка усмішка. Я бачив, як їй важко згадувати події п'ятирічної давнини. Та я й сам, слухаючи дівчину, повертався до минулого, яке всі ці роки намагався забути. Але як виявилося це не так просто. І тепер настав час платити за зраду та необдумані вчинки.