Розділ 45

— Як би дивно це не звучало, але я спробую вислухати й... зрозуміти Наташу. А от щодо зради мого чоловіка... Тут усе набагато складніше, — тихо промовила я. — І я поки що не знаю, чи готова пробачити його.

- Якщо ти сумніваєшся, значить, у твого чоловіка все ж є шанс виправити свої помилки. І я чомусь упевнений, він зробить усе можливе, щоб зберегти вашу сім'ю. Я, звичайно, не професійний психолог, але медичну психологію все ж вивчав. І судячи з поведінки Антона та Наташі..., — задумливо поглянув на мене Сергій. — Як би це правильніше пояснити... Вони обоє не прагнуть впускати одне одного у своє життя та змінювати його. Так, Антон повністю оплатив лікування Наташі. Подбав про те, щоб її перебування в нашій лікарні було максимально комфортним. Але тут, швидше за все, спрацювало почуття обов'язку перед мамою його доньки. Ну, а Наташа... Тут я теж без жодних сумнівів можу сказати, що вона не збирається руйнувати вашу сім'ю. І якби не аварія, то я думаю, що твій чоловік ніколи б не дізнався про існування Лізи. Так, я розумію, що Наташа розкрила мені лише малу частину правди, але впевнений — вона була щирою зі мною. І я бачу, що почуття провини мучить її, не залишаючи сил для того, щоб боротися за життя. А в її очах... 

— Ти боїшся її втратити? — тихо промовила я, пильно дивлячись в очі чоловіка. 

- Так, боюся. Тому що вперше за довгий час відчув, що в моєму серці може жити не тільки біль і відчай. Що воно не померло разом з моєю дружиною і сином, — охриплим від хвилювання голосом промовив чоловік. - І хоча я розумію, що не заслужив бути щасливим, але якщо доля подарувала мені ще один шанс...

- Значить, ти заслужив цей шанс і не повинен його втратити. Принаймні, тобі ж ніхто не забороняє спробувати написати новий сюжет свого життя. З новими емоціями, почуттями, відчуттями. І це зовсім не означає, що, починаючи нове життя, ти зраджуєш свою дружину і дитину. Ні, вони завжди житимуть у твоєму серці. І знаєш, я чомусь впевнена... — я замовкла, намагаючись впоратися з емоціями, що нахлинули. - Якщо Соня пробачила тобі, значить її почуття були сильнішими за той біль... Вона, незважаючи ні на що, кохала тебе. І я впевнена, що твоя дружина хотіла б, щоб ти знову був щасливий. Бо якщо кохаєш по-справжньому...

- Руслано, а ти... ти ж кохаєш Антона?

Питання, поставлене Сергієм, накриває  мене так несподівано, що я розгублююся. Обговорювати практично з незнайомим чоловіком мої почуття до чоловіка... Хоча після того, як Сергій розповів мені про найпотаємніше, і наша розмова вже перейшла в статус довірливої, його питання можна вважати цілком логічним. Та й взагалі останнім часом у моєму житті відбувається багато несподіваних, дивних і абсолютно... неадекватних речей. До того ж як виявилося, мені набагато простіше говорити про свої почуття та емоції з практично незнайомою людиною, ніж з близькими людьми. Так, дивно, нелогічно, але що ж тут поробиш, якщо життя підкинуло мені такий сюжет. Тим більше я сама заговорила з Сергієм про справжні почуття і... вміння прощати. Ось тільки...

- Кохаю, — нарешті видихаю я. - І здогадуюся, навіщо ти поставив мені це запитання. Але у нас з тобою різні історії чи сюжети. Як не називай, але в житті твоєї родини зради не було. Так, ти якоюсь мірою зрадив свою дружину, бо мав довіряти їй, а не так званому другові. Вибач, що знову завдаю тобі болю, але ти й сам знаєш, що винен і ціна твоєї помилки...

- Саме тому я й наважився розповісти про свої помилки, щоб ти... Руслано, якщо вже ми обоє наважилися на відверту розмову, то я хочу поставити тобі ще одне запитання. Ти не боїшся втратити Антона? 

- Я... втратити..., — ледь чутно видихаю я.

- Так, втратити. І мова йде навіть не про фізичну втрату. Повір, я навіть найлютішому ворогу не побажаю пережити такий біль. Але ти замислювалася, чи зможеш ти викреслити зі свого життя рідну й кохану людину, — пильний погляд Сергія немов проникає в моє серце, змушуючи його битися з неймовірною швидкістю. - Руслано, не подумай, що я зараз намагаюся маніпулювати твоїми почуттями. І вже точно не збираюся виправдовувати зраду твого чоловіка. Створюючи сім'ю, чоловік бере на себе відповідальність за дружину і дітей. І повинен розуміти... Загалом, не мені судити Антона. Але й захищати його я не збираюся. Я про інше. Ти зможеш забути про нього, про ті почуття, які, я навіть не сумніваюся, як і раніше живуть у твоєму серці? Справжні почуття, які не можна порівнювати з іншими почуттями. Адже багато сімей живуть, навіть не знаючи, що таке кохати по-справжньому. Кохати, а не створювати видимість цього почуття. І якщо чоловік і жінка, попри всі непрості й часом жорстокі випробування, які підносить їм життя все-таки як і раніше, кохають одне одного... Пам'ятаєш, я вже казав тобі, що прощення — це не боягузтво, слабкість і приниження. Це вміння вислухати й зрозуміти. Якщо, звичайно, по-справжньому кохаєш, а не живеш за звичкою і створюєш видимість цього почуття. Адже справжні почуття живуть у твоєму серці... Руслано, ти готова вирвати їх із грудей разом із ним?