Розділ 26 Антон

Мені здається, доля вирішила на повну випробувати мої нерви та витримку на міцність. Хоча в моєму випадку цілком можливий й інший варіант — покарання та розплата за зраду. Так би мовити, закон бумеранга в дії. П'ять років тому я знехтував почуттями Руслани, особливо не замислюючись, як їй було важко, коли я пішов «перезавантажуватися». Я думав тільки про себе. Про те, що, бачите, «дуже втомився і більше не витримую», а тепер... Тепер я отримую по заслугах, відчуваючи біль, страх і відчай. Усі ті почуття, які переживала моя дружина. І коли мій погляд зупиняється на людині, яку я найменше хотів би бачити зараз у нашому ресторані... Я розумію, що доля лише розпочала свій акт відплати. А чоловік, який зацікавлено спостерігає за Русланою та моїми дітьми, точно не пропустить свого шансу взяти в ньому участь. І коли він повертає голову і наші погляди перетинаються, я бачу в його очах підтвердження своїх висновків і побоювань.

Микита Гладун. У минулому — мій найкращий друг, який вирішив змінити цей статус на роль непримиренного конкурента, звинувативши мене у зраді. Саме на його дні народження я познайомився з Русланою. І так вже вийшло, що ми обоє «втратили голову» від цієї дівчини. Ось тільки вона зовсім не горіла бажанням спілкуватися з нами. Але ми з Микитою були досить наполегливими хлопцями й не збиралися ось так просто здаватися. А щоб наші почуття не зруйнували дружбу, вирішили, що буде правильно, якщо Руслана сама зробить свій вибір. Хоча вже тоді я бачив в очах друга і вловлював у його словах впевненість у тому, що я йому точно не конкурент. 

Так, ми обоє ніколи не страждали від браку жіночої уваги. І наші амбіції та життєві цілі повністю збігалися. Ось тільки Микита вже міг не перейматися щодо свого майбутнього, бо був сином найвідомішого й найуспішнішого ресторатора нашого міста. І батько пообіцяв на честь закінчення університету подарувати йому ресторан. Ну, а я прекрасно розумів, що повинен сам докласти максимум зусиль, щоб досягти своєї мети, хоча й знав, що мої батьки готові на все заради мене. У мого батька теж був невеликий бізнес — автомайстерня. І якби я проговорився про свою мрію, він, не замислюючись, пожертвував би своїм улюбленим дітищем. Але я не міг дозволити, щоб він проміняв справу всього свого життя... Загалом, я, так само як і мій батько, хотів досягти всього самостійно, чим не раз викликав поблажливу й іронічну посмішку Микити.

Напевно, мені тоді ще варто було задуматися про те... Хоча який тепер сенс ворушити минуле. Для Микити я став зрадником, тільки тому, що Руслана відповіла на мої почуття і погодилася стати моєю дружиною. І незважаючи на те, що ми з Микитою домовлялися, що залишимося друзями, незалежно від того, яке рішення прийме дівчина, він звинуватив мене в нечесній грі. І я дійсно був у шоці, коли зрозумів, для нього це дійсно була гра, в якій він мав беззаперечно перемогти. Адже на думку Микити машина, квартира, гроші, ресторан — досить значний бонус, який точно мав би справити враження на Руслану. А ось що стосується почуттів... Для нього це мала бути лише чергова перемога, без почуттів, емоцій і всякої «зайвої нісенітниці, про яку навіть не варто замислюватися».

 Загалом, знайшовши кохання всього свого життя, я втратив друга. Хоча, якби Микита був справжнім другом... З моменту своєї «поразки» і до сьогоднішнього дня Микита Гладун одержимий однією думкою — нашкодити й помститися. А ще він живе з маніакальним бажанням зруйнувати нашу сім'ю. І щоразу, коли я бачу, яким хижим поглядом він дивиться на Руслану, у мене з’являється величезне бажання врізати по його нахабній фізіономії. Але піддаватися на провокації колишнього друга і грати за його правилами я не збираюся, бо впевнений, будь-який прорахунок з мого боку одразу обернеться проти мене і моєї родини. І мені завжди вдавалося тримати все під контролем... до сьогоднішнього дня.

Дивлячись в очі Микити, що палають диявольським вогнем, я розумію,  він почув, як діти діляться з Русланою таємницею, яку їм розповів тато. І радісно щебечуть про те, як вони раді, що їхня мрія про братика і сестричку збулася. І треба бути повним ідіотом, щоб не зробити відповідні висновки з розмови моїх дітей і дружини.

"Ну, ось ти й попався, Левченко. А я вже думав, що програв. Але виявилося, я не дарма чекав усі ці роки. Тепер настав мій час вступити в гру», — читаю я в тріумфальному погляді Микити.

І коли він єхидно посміхнувшись, перериває наш зоровий контакт і піднявшись з-за столу, прямує до Руслани та дітей... Якщо доля вирішила так покарати мене за зраду, то вона обрала найвитонченіший і найжорстокіший спосіб. І хоча я розумію, що, напевно, заслужив таке покарання... Я нікому не дозволю забрати найдорожче, що є в моєму житті. І буду боротися за свою сім'ю.