Розділ 23 Антон

Як би мені не було важко й неприємно на душі, дивлячись, як Максим та Ліза з апетитом наминають сирники, я все ж не можу стримати посмішки. Так, я поки що не зовсім звик до думки, що маленька дівчинка, яка несподівано з'явилася в житті нашої родини — моя донька. Соромно зізнатися, але як не намагаюся, все ж не можу знайти підхід до неї. А ось Руслана і наші батьки прийняли Лізу і швидко знайшли з нею спільну мову. З Максимком вони взагалі відразу подружилися. І зараз, дивлячись на задоволені личка... моїх дітей, я відчуваю, як у моєму серці спалахує справжній феєрверк із різноманітних почуттів та емоцій. Мої діти... Руся права, вони не повинні нести відповідальність за помилки батьків. Але якщо вже так вийшло, що Максим і Ліза опинилися втягнутими в цю непросту ситуацію... 

- Треба вміти визнавати свої помилки й нести за них відповідальність, — тихо промовляю я, згадуючи слова батька і його осудливий погляд.

Так, розмова з батьками була не найлегшою, і я бачив, як їм було важко усвідомити й прийняти новину про мою зраду та доньку. І ті слова та емоції, які цілком заслужено звалилися на мене... Загалом, якби поруч не було Руслани, я не знаю, як би витримав це непросте випробування правдою. Я відчував її підтримку, хоча бачив, як їй важко було контролювати свої емоції.

 Моя дівчинка, вона завжди вірила в мене. Підтримувала всі мої, навіть ті, що здавалися абсолютно нереальними, мрії та ідеї. І тільки завдяки тому, що вона була поруч і не дозволяла мені здаватися та зупинятися на півдорозі до заповітної мети...

«Сволота і негідник ти, Левченко. І це найпристойніші слова, на які ти заслуговуєш. Так, після всіх твоїх “сюрпризів” Руслана могла взагалі послати тебе якомога далі... А вона, незважаючи на твою зраду, ще й про твою дочку піклується...»

- Тату, а мама скоро повернеться з роботи? А ми сьогодні підемо в парк гуляти?

Почувши голос Максимка, я виринаю зі своїх думок і зустрічаюся з сяючими поглядами дітей. Мабуть, поки я літав у своїх думках, вони впоралися зі сніданком і, здається, вже встигли обговорити плани на день. І судячи з щасливих облич і хитрих посмішок, парк і катання на гойдалках вже включені в їхні плани.

- Обов'язково підемо. І знаєте, у мене тут з'явилася просто чудова ідея, — змовницьки підморгнув я дітям. - Ми не будемо чекати, поки мама повернеться додому, а самі заберемо її з роботи. Заодно покажемо Лізі наш ресторан. А потім вже всі разом поїдемо в парк.

- Ого, тату, це ти класно придумав! Зробимо мамі сюрприз. А ще пригостимо Лізу смачним тортиком, який готують у нашому ресторані. Тату, ти молодець. Я тебе дуже люблю, — радісно щебече Максимко, сідаючи мені на коліна й обіймаючи мене за шию. - Лізо, йди до нас. Будемо разом обіймати тата. Він у нас найкращий.

Здавалося б, такі прості, сповнені щирої радості та дитячої безпосередності слова сина проникають у моє серце, змушуючи його завмерти. Максимко навіть не підозрює, наскільки близько він підійшов до тієї межі, за якою ховається правда. Правда, яку я так боюся озвучити своїм дітям. А розгублений і збентежений погляд Лізи, яким вона дивиться на мене, завмерши за кілька кроків від нас... Цей погляд наскрізь пронизує моє серце, розбиваючи в ньому всі страхи й сумніви.

- Лізонько, йди до нас, — тремтячим від хвилювання голосом тихо промовляю я. 

Дівчинка робить один невпевнений крок і знову завмирає, не зводячи з мене настороженого погляду.

- Сонечко, не бійся, — заспокійливо посміхаюся малечі, простягаючи їй свою руку.

І з полегшенням видихаю, коли Ліза довірливо кладе свою маленьку долоньку на мою. А ще через мить я вже дбайливо притискаю до грудей своїх дітей. 

Я відчуваю їхнє тепло, биття маленьких сердець і мені так хочеться захистити їх від усіх неприємностей і бід. Ось тільки я ще розумію, що попри величезне бажання захистити їх, сам же можу завдати їм болю.

Я не знаю, як діти сприймуть новину про те, що вони брат і сестра. Так, Максима нам з Русланою вже не раз говорив, що хоче братика або сестричку, «щоб було з ким гратися, ходити в парк, на річку, плавати в басейні...» Загалом, плани щодо брата і сестри у нашого сина були грандіозні. І він навіть пообіцяв, що допомагатиме піклуватися про малюка. Але ось як він сприйме несподівану появу сестри — однолітки. І як взагалі пояснити дітям... що їхній батько — безвідповідальний, егоїстичний ідіот і негідник, який зрадив найрідніших і найулюбленіших людей. І з вини якого вони опинилися втягнутими у дорослі суперечки

— Тату, а коли ми поїдемо до мами? Якщо це сюрприз, то ми ж не будемо їй дзвонити?  Вона точно зрадіє. Правда? Лізо, ось побачиш, який у нас гарний ресторан. І смаколиків там дуже багато. Я хочу, щоб ти все спробувала. Тобі точно сподобається, — знову весело щебече Максимко, обіймаючи Лізу.

- Скоро поїдемо, мої любі. Тільки спочатку... я хочу відкрити вам одну таємницю, — охриплим від хвилювання голосом видихаю я.