Розділ 14

- Знаєш, я тут подумала, що не готова ризикувати здоров'ям дівчинки, поки ти звикатимеш до неї й усвідомлюватимеш, що Ліза - твоя дочка. Тому я вирішила, що мені все-таки варто познайомитися... з її мамою.

Так, я сама трохи в шоку від свого спонтанного рішення. Чесно кажучи, не очікувала, що мене зовсім несподівано можуть відвідати такі дивні й, якоюсь мірою, божевільні думки. Що вже говорити про Антона, який дивиться на мене здивованим і нетямущим поглядом. Мені здається, що в якийсь момент я навіть бачу в його очах переляк. І хоча я ніколи не була бездушною, цинічною і мстивою стервою, але ось в цю хвилину всередині мене спалахують абсолютно неприйнятні й незнайомі мені раніше почуття та емоції. 

- Розслабся, Левченко, адже ми не герої мелодрами, де дружина влаштовує розбірки та вириває волосся... коханці чоловіка. Хоча сценарист з тебе точно вийшов би непоганий, — насмішкувато промовила я. - Закрутити такий сюжет - це ж який талант потрібно мати. Я прямо захоплююся тобою. Хоча я завжди знала, що ти у мене всебічно розвинений і дуже талановитий чоловік.

Потік слів вилітає з моїх грудей разом з нервовим сміхом, а ось моєму чоловікові явно не весело. Судячи з його зблідлого обличчя і розгубленого погляду, Антон точно не очікував від мене таких "похвал і компліментів". Ну, ти сам винен, дорогий, адже я жива людина і мені теж потрібно виплеснути свої емоції. По-іншому ніяк. Тому що від тих несподіваних новин і "сюрпризів", які ти підніс мені, можна і з розуму зійти.

- Загалом, не переживай так. Істерик і з'ясувань відносин не буде. Якби не Ліза, то я найменше хотіла б зустрітися з твоєю... з її мамою. Але ризикувати здоров'ям дитини я не хочу. Тому...

- Руся, буде краще, якщо я сам з'їду в лікарню і поговорю про Лізу з Наташею, - мабуть, все-таки впоравшись зі своїми емоціями, перериває мене Антон. - Вона ще себе не дуже добре почуває і я не знаю...

- Ну, сам, то сам. Тоді й з Лізою ти вже теж якось сам впораєшся? Правда? А до мене, величезне прохання - більше не дзвони. І швидку, якщо, не дай Боже з Лізою щось трапиться, не забудь викликати, турботливий татусь, - з роздратуванням видихаю я.
 
Так, мене зараз несе не по-дитячому. І я навіть не намагаюся стримувати свої емоції. Зрештою, нехай сам розбирається зі своєю коханкою і...

- Руслана, та що ж ти така вибухова стала. Я просто подумав, що для тебе зустріч з Наташею буде стресом, - примирливо вимовив Антон і навіть спробував посміхнутися мені. 

- Так я не зрозуміла, ти зараз про кого більше турбуєшся - про неї чи про мене? Або твоєї турботи на нас двох вистачить? - я уїдливо посміхнулася. - Так про мене можеш не переживати. Я вже якось і без твоєї турботи проживу. Та й взагалі, навіщо я лізу туди, куди не потрібно?! Це твоя сім'я...

- Моя сім'я - ти й Максим. Чуєш, Руслана, ти й син були й будете тільки моїми, - грізно проричав Антон, пронизуючи мене попереджувальним поглядом. - І що б ти там собі не надумала і не вирішила... Гаразд, про нас ми ще поговоримо. А зараз... Ти права, не можна ризикувати здоров'ям Лізи. І хоча я не в захваті від твоєї зустрічі з Наташею... Руся, ти справді готова спокійно поговорити з нею?

"Ой, Антон, щось зовсім у тебе з нервами погано - подумки посміхаюся я, дивлячись, як вогнедишний дракон здає свої позиції та переходить на більш миролюбний тон. - Раніше я якось не помічала у тебе такого різкого перепаду настрою. Хоча чому тут дивуватися, я теж насилу контролюю свої почуття й емоції. Але битися з твоєю колишньою... чи не колишньою... Загалом, з'ясовувати стосунки я з нею точно не буду.

- Я ж сказала, що влаштовувати розбірки й виривати волосся їй не збираюся. Так, Антон, як це не дивно звучить, але навіть твоя зрада не перетворила мене на істеричку і злісну фурію. Ви вже якось самі розберетеся у своїх стосунках. А мене цікавить тільки інформація про Лізу. І тільки виключно з цієї причини я хочу зустрітися з її мамою. Не дивлячись ні на що, я не хочу ризикувати здоров'ям дитини. У дівчинки й так вистачає стресів і потрясінь.
***
А через годину я вже стояла біля палати, в якій перебувала мама Лізи, і намагалася заспокоїти серце, яке розбурхалося не на жарт. Адже тільки від однієї думки, що я зараз відкрию двері та...

- Руслана, ще раз хочу попередити - у Вас є п'ять хвилин. Сестра Вашого чоловіка занадто слабка. Це взагалі, можна сказати, диво, що вона вижила після такої аварії. І для неї зараз навіть спілкування з близькими людьми...

- Я все розумію, - якомога спокійніше кажу я, хоча мої нерви вже на межі.

Ось я якось зовсім не налаштована вислуховувати подробиці про здоров'я... сестри мого чоловіка! З розуму зійти! Хто-небудь, вщипніть мене, щоб я прокинулася і вся ця маячня виявилася просто поганим сном. Але лікарня і лікар, який продовжує давати мені настанови, цілком реальні. І я, зібравши всю свою силу волі, відкриваю двері та входжу в палату.