Розділ 11

Одна брехня породжує іншу. Вони накопичуються і нагадують снігову лавину, яка, зриваючись з вершини гори, накриває кожного, хто опиняється на її шляху. І вирватися з її крижаних обіймів практично немає шансів. Ось і я зараз відчуваю себе полонянкою такої лавини й не знаю, чи вистачить у мене сил вибратися з неї. Вперше у своєму житті мені доведеться брехати батькам. Ми й раніше любили гостювати у них. І я була впевнена, що тато з мамою зрадіють, що улюблена дочка й обожнюваний онук проведуть з ними вихідні. А може затриматися ще на кілька днів. Ось тільки коли я намагалася придумати більш-менш правдоподібне пояснення відсутності Антона, на душі було дуже погано. 

Так, мама ніби повірила, що моєму чоловікові потрібно було терміново поїхати у відрядження, а у мене тепер з його відсутністю додасться роботи. А оскільки я буду дуже зайнята, то буде цілком логічно, щоб Максима залишався з дідусем і бабусею. Мені набагато спокійніше, якщо дитина буде під їхнім наглядом. Та й у мене після важкого робочого дня просто не буде сил займатися сином і домашніми справами.

- Мамо, я, звичайно, могла б забирати Максима з собою. Та й в принципі ми з ним голодними точно не залишимося...

- Ще чого не вистачало, тягнути дитину з собою на роботу, - з обуренням поглянула на мене мама. - Донько, я нічого не маю проти ваших ресторанів, але Максиму буде краще вдома. Він там і у дворі пограється. І парк у нас поруч. І взагалі, ти ж знаєш, нам з батьком за щастя побути з онуком. Та й тобі набагато легше буде. Адже я знаю, як ви з Антоном втомлюєтеся, коли у вас багато роботи. А тут ти сама залишаєшся на два ресторани. Загалом, живіть у нас стільки, скільки буде потрібно. Заодно я тебе хоч трохи відгодую. Так, я знаю, що ти можеш поїсти й в ресторані. І не заперечую, що у вас чудові кухарі. Але ти щось зовсім схудла. Та й бліденька. А очі червоні, немов... Ти хоч, не дай Боже, не захворіла? Або якісь неприємності?

Мама дивиться на мене пильним, дослідницьким поглядом, а моє серце злякано завмирає в очікуванні викриття. Ну, ось, я ж казала, що брехати - точно не моє. Та й хто б сумнівався, що мама відчує, як мені зараз погано. Ось тільки я не можу поки сказати їй всю правду. Не можу повалити на своїх батьків біль і відчай, які переповнюють моє серце. Вони були такі щасливі, що у нас з Антоном дружна, міцна сім'я. А головне, що ми любимо і розуміємо один одного. Так раділи й пишалися нами, коли ми відкрили сімейний бізнес. І завжди з великою любов'ю і повагою ставилися до мого чоловіка. Навіть коли у нас стався той короткочасний розрив у стосунках... Загалом, я поки не готова втягувати батьків у всю цю непросту ситуацію.
 
Потрібно хоча б якось підготувати їх. Так що мені потрібно заспокоїти своє серце і взяти під контроль емоції.

- Мамо, ну, які проблеми? І зі здоров'ям у мене все в порядку, - заспокійливо посміхаюся я. - Просто трошки засмутилася через відрядження Антона. Все-таки тепер навантаження буде більшим. Але тобі точно нема про що переживати. 

- Ну, значить, мені здалося. Ой, донечко, а як же ваша поїздка? Я думала, ви з Антоном, нарешті, побудете удвох, відпочинете. А то у вас все робота та робота. А потрібно час і один одному приділяти.

Мама навіть не підозрює, як зараз мучить моє і так поранене серце. І мені коштує чималих зусиль, щоб не показати їй свій біль.

- Ще встигнемо відпочити. Літо тільки починається, так що у нас все попереду. До речі, а де Максимка? Я так за ним скучила.

- А вони в парк пішли...

- Матуся приїхала, — чую радісний крик сина, а вже за мить підхоплюю його на руки.

- Моє сонечко! Мій найулюбленіший хлопчик! - ніжно обіймаю синочка, цілуючи його в рум'яні щічки. - Як же я за тобою скучила.

- І я дуже, дуже скучив! А ми з дідусем у парк ходили на гойдалках кататися. І білочок горішками годували. А ви з татом приїхали? Ми додому поїдемо? - обійнявши мене за шию, весело базікає Максима.

Я бачу, як він шукає очима Антона і вже готовий вирватися з моїх обіймів, щоб опинитися в міцних руках батька. 

- Синку, тато поїхав у відрядження. А ми з тобою поки поживемо у бабусі й дідуся. Тобі ж подобається у них?

- Подобається. Але я так за татом скучив, - я побачила, як в очах сина згасли радісні іскорки, і моє серце стиснулося від болю і відчаю. - А він коли повернеться, відразу приїде і забере нас? Правда, мамочко?

- Обов'язково... забере, - голос зрадив, затремтів, хоча я дуже намагалася контролювати свої емоції. - Ти ж знаєш, синку, тато дуже любить тебе.

- І я його дуже люблю. І тебе, мамочко, теж дуже люблю, — посміхається Максима, а його очі знову оживають. - Ходімо, я тобі покажу, яка гарна травичка виросла в саду. І квіточки розцвіли. Я дідусеві й бабусі допомагав поливати їх.

Я випускаю сина зі своїх обіймів і ми, взявшись за руки, йдемо в сад. Обличчя мого малюка знову світиться радістю і щастям, адже я пообіцяла - тато обов'язково приїде за ним, тому що любить свого хлопчика. Ну, хоч тут я не обдурила нашого сина. Антон дуже любить Максимку - я навіть не сумніваюся в цьому. А ось чи повернемося ми в наш будинок і як далі складеться наше життя... я не знаю. Але дуже сподіваюся, що все ж зможу вирватися з лавини брехні, поки вона остаточно не затягнула мене у свої крижані обійми.