Розділ 10

- Їжа в холодильнику, думаю, вам з Лізою на кілька днів точно вистачить. А в спальні Максима на кріслі лежать його футболки, шортики, піжама і спортивний костюм. Я про всяк випадок залишила, якщо у тебе не вийде привезти їй змінний одяг. І якщо тобі потрібно буде поїхати в лікарню до... мами Лізи, то тітка Маша..., — як я не намагаюся контролювати свої емоції, голос зрадницьки зривається. — Головне, придумай для нашої сусідки більш-менш правдоподібну версію появи в нашому будинку малятка. Хоча... тепер не так вже й важливо, що і кому ти скажеш. Лізі тільки постарайся якось... м'якше пояснити, ким ти їй є. Ну, загалом, не мені тебе вчити. Ти у нас хлопчик дорослий. Думаю, впораєшся.  Так, і ще. Про роботу можеш не переживати. Ти ж знаєш, що колектив у нас дружний, кожен знає свої обов'язки. Та й у мене плани на найближчий час змінилися. Якщо вже не судилося відправитися в романтичну подорож, значить попрацюю. Тим більше, що трудотерапія від будь-яких похмурих думок дуже навіть допомагає. Так що можеш спокійно займатися Лізою і...
 
"І своєю Наташею. А ти, Руслана, просто дружина року. Мрія всіх чоловіків, які зовсім не проти "перезавантажитися", відпочити від сім'ї, а згодом ще й дитину в дім привести."

Чоловіка, можна сказати, морально підтримала, про його дитину подбала. Ти ще лоточки з їжею цієї... колишньої Антона, приготуй і особисто віднеси, щоб побажати якнайшвидшого одужання. Так недовго і зовсім мізками поїхати", — насилу стримую нервовий сміх, який так і норовить вирватися з моїх грудей.

- Руся, я не хочу, щоб ти йшла. Ми вже раз зробили помилку, давай не будемо її повторювати. Повір, я дуже люблю тебе і Максимку. Ви моя сім'я, моє найбільше щастя. І я не хочу втратити вас, - тихо промовив чоловік, намагаючись обійняти мене.

- Антон, я втомилася, - рішуче видихнула я, ухиляючись від його рук. - І у мене більше немає ні сил, ні бажання зображати вселенський спокій. Я, зрештою, жива людина зі своїми почуттями та емоціями. І з живим серцем, яке зараз наповнене болем і відчаєм, тому що його зрадила моя найрідніша і найулюбленіша людина. І щоб ти зараз не говорив мені... Я не готова прийняти та змиритися з твоєю зрадою. Тому буде краще, якщо ми з Максимом поживемо у моїх батьків. А там вже...

- Дитинко, тільки я тебе дуже прошу, не приймай поспішних рішень. І давай поки не будемо розповідати батькам і Максимку... Дай мені час все обдумати та вирішити, як правильно їм пояснити...

- Тітонько Руслано, а ви йдете? - перервав нашу розмову тихий голосок Лізи. 
- А можна я з Вами до Максима піду?

Дівчинка стояла на порозі кімнати й, притискаючи до грудей свого зайчика, з надією дивилася на мене. А у мене в черговий раз з'явилося непереборне бажання відірватися на голові татуся, який розгублено дивився на малу. І потиличник мені вже здавався слабким покаранням. Тут би щось важче в хід пустити. Ось як мені тепер пояснювати дитині, чому я не можу взяти її з собою? Обманювати дитину я не хочу, а вивалити на неї правду... Ні, на таке я точно не підписувалася. У Лізи, зрештою, є мама і батько. 

- Сонечко, вибач, але у мене сьогодні не вийде взяти тебе з собою. Але я обіцяю, що ти обов'язково познайомишся з Максимкою, - побачивши, як в очах дівчинки заблищали сльози, поспішила заспокоїти її. - І я впевнена, що ви подружитеся.

- А ще ми всі разом в парк підемо гуляти. Ти любиш на гойдалках кататися? - присівши навпочіпки перед Лізою, посміхнувся Антон.

- Люблю. А мама теж з нами піде? 

"Ні, любий, з мене досить. Тепер сам викручуйся. Ти ж батько, а я чужа тітка. І, зрештою, ти повинен сам нести відповідальність за свої вчинки" — я зустрілася з розгубленим поглядом чоловіка і була впевнена, що він дослівно прочитав все в моєму погляді у відповідь.

- Лізонька, а підемо я тобі казки почитаю. А тітка Руслана... Їй потрібно трохи відпочити та подумати, — Антон підхопив дівчинку на руки, а потім нахилившись до мене, тихо промовив. - Дитинко, будь ласка, добре подумай, перш ніж приймати остаточне рішення.
*****
Добре подумай. Та я за ці нескінченні доби тільки те й роблю, що думаю. Думаю про нашу сім'ю, про зраду чоловіка, про сина і маленьку дівчинку, які не повинні страждати через необдумані вчинки дорослих.

Але як уберегти їх від наслідків цих вчинків я не знаю. Так само як не знаю, що мені робити з моїм життям. З тим світом, в якому я була щаслива, кохала і була кохана. Так, розумом я розумію, що не зможу пробачити Антону його зраду. Але ось що робити з серцем, в якому як і раніше живе любов до нього. І позбутися її, немов від непотрібної речі, не вийде. 

Так само як нелегко буде миттєво перекреслити й забути десять років життя, які все ж були наповнені щастям і любов'ю. Переступити через свої почуття і залишити їх у минулому не так вже й легко. Якщо, звичайно, ці почуття були справжніми. І я навіть у найстрашнішому сні не могла уявити, що мені доведеться виривати з серця свою любов і боротися зі своїми почуттями.