Розділ 8

Решту ночі не приносить бажаного і необхідного для мене відпочинку. Про сон я взагалі могла тільки мріяти. А як можна було заснути, якщо серце і душу мучили тривожні й гіркі думки. І я прекрасно розуміла, що повинна сама розібратися у всьому тому хаосі, який творився в моїй голові, і прийняти єдино правильне для мене рішення. Ось тільки як його прийняти, якщо переді мною стоїть непростий вибір. А в серці відбувається боротьба між абсолютно суперечливими почуттями. І, якщо чесно, то я навіть намагалася знайти виправдання зради Антона. І в якийсь момент відчула, як всередині починає розростатися почуття провини, яке я так намагалася заховати в найвіддаленіших куточках моєї душі. Може, я дійсно не повинна була так тиснути на нього і кидати звинувачення в тому, що він готовий відмовитися від боротьби за нашого майбутнього малюка. Адже Антон і справді втомився, а я... Ось тільки в пам'яті спливають нескінченні аналізи, тести, процедури, які явно не можна було назвати приємними та безболісними. І якщо вже на те пішло...
 
Та мені, зрештою, теж було важко! І я теж дуже втомилася! Але ж ми пройшли непростий шлях не для того, щоб здатися всього за кілька кроків до нашої мрії. І тому навіть коли наші стосунки були поставлені на паузу, а мій чоловік "відпочивав і перезавантажувався", я продовжувала боротися за нашого майбутнього малюка. Боролася і вірила, попри біль, відчай і втому. І в тому, що Антон здався, точно немає моєї провини. А його зрада... Якими б не були причини та обставини, але свій вибір мій чоловік зробив сам. І які б аргументи й виправдання не намагався мені подати... Він зрадив мене і нашого сина. І хоча я не знаю, які стосунки були в Антона з мамою Лізи. Та й не горю бажанням знати всі подробиці "парубоцького" життя мого чоловіка. Але я все ж готова повторити свої слова. Він зрадив не тільки нашу сім'ю, а й свою дочку та її маму. Ну, так, згодна, я точно далека від образу стерви, яка жадає помсти та готова вчепитися в волосся суперниці. А до маленької дівчинки, яка тихо сопе, притиснувшись до мене, я взагалі відчуваю найтепліші почуття. Адже вона не винна, що дорослі грають у дивні й часом жорстокі ігри. І роблять необдумані вчинки, абсолютно не піклуючись про їхні наслідки. 

Обіймаючи дитину, я відчуваю, як моє серце наповнюється теплом і ніжністю. І мені так хочеться захистити її маленьке серце від страху і болю. Діти не повинні страждати через помилки дорослих. І в їхніх очах має світитися тільки щастя і радість. Так, я розумію, що не повинна прив'язуватися до дівчинки. Адже всупереч тому, що Антон попросив не приймати поспішного рішення і сказав, що не відпустить мене, я не зможу змиритися з фактом його зради.

І вже точно не готова удавати, що нічого не відбувається, і жити колишнім життям. Тому... тепер я поставлю на паузу наші стосунки. І хоча за такий короткий проміжок часу Ліза вже встигла зайняти місце в моєму серці й мені буде важко залишати її... Ні, зараз точно не час піддаватися своїм почуттям. До того ж дівчинка залишається з рідним батьком. А оскільки Антон завжди був відповідальним, турботливим і люблячим батьком для нашого сина, то я впевнена, що і про дочку він зуміє подбати.

- Вибач, коханий, але потрібно нести відповідальність за свої вчинки, - тихо шепочу, нарешті занурюючись у сон.
****
- Мамочко. Тітонько, я хочу до мами, - крізь пелену сну я чую тихий дитячий голосок і, відкривши очі, зустрічаюся... з таким знайомим і рідним поглядом.
Ось тільки цей погляд належить не моєму синові. І в ньому я бачу далеко не ті почуття, які повинна відчувати маленька дівчинка.
 
- Сонечко, твоя мама трохи захворіла і їй довелося лягти в лікарню. Але ти не переживай, — побачивши, як очі малятка миттєво наповнилися сльозами, поспішила заспокоїти її. - І плакати теж не потрібно, моя хороша. Ось побачиш, мама дуже скоро одужає і ви знову будете разом. А поки ти поживеш...

Чесно кажучи, у мене прямо долоні зачесалися від неймовірного бажання дати своєму дорогому чоловікові хорошого такого потиличника. І хоча раніше я не помічала за собою схильності до агресії, але зараз, 

дивлячись на маленьку дівчинку...

"Який же ти все-таки гівнюк, Левченко! Ось як мені тепер пояснити дитині, чому вона повинна жити у зовсім незнайомих їй людей?" — подумки обурююсь я.

І хоча всередині мене вирують не найпозитивніші емоції, я все ж намагаюся стримувати їх. Як розповісти Лізі правду - це вже проблема Антона. А я поки просто подбаю про малечу і постараюся відірвати її від сумних думок.
 
- А давай ми підемо зараз вмиємося, а потім я приготую тобі смачний сніданок.
Ти любиш млинці? - посміхнулася я, обіймаючи дитину.

- Дуже люблю. Мама часто готує їх на сніданок. Зі згущеним молоком. Дуже смачно. Тітонько, а у вас є згущене молоко? - тихо промовила дівчинка, притискаючись до мене. А я з полегшенням зітхнула, побачивши, як на її губах промайнула посмішка. 

- Звичайно є. Мій син теж дуже любить млинці зі згущеним молоком. А ще з полуничним варенням.

- Ой, а я теж люблю полуничне варення. І взагалі всілякі смаколики люблю. Мама мене ласункою називає. Але не дозволяє мені багато солодкого їсти. Каже, що зубки будуть боліти. А Ваш син теж любить солодке?

- Дуже любить, — тремтячим від хвилювання голосом, тихо промовила я.

"Він такий же ласун, як ти й... ваш батько" — вже подумки продовжила я, відчуваючи, як тривожно завмирає моє серце.