Зрадлива доля

Зрадлива доля

Зрадлива Доля

«Кожен живе, як хоче, і розплачується за це сам.»

Оскар Уайльд. «Портрет Доріана Грея»

 

Просто паршивий день, в триклятому місці!- ця думка постійно крутилася в голові Кейля, юного відьмака школи вовка, який закінчив навчання лиш один рік тому. Його нервувало все, проклятий Флотзам, ліс, дощова погода, голова ненависного «лісового сучого сина» яку він ніс до головної площі міста і який виявився просто збожеволівшим тролем, його бісило все.

«От чорт», - думав Кейль, - «Ці кляті вартові, вже не звертають уваги на те, що в мене очі світяться, їх просто нервують мої мечі. Які, так! Я ношу за спиною, а не на поясі. Дурні п’яниці…»

Він був молодим хлопцем, який власне кажучи, був не в захваті від своєї професії, та відношення навколишнього світу до нього. І справді, в чому була його вина? Через що йому не платили гроші за виконану роботу? За що прозивалися, і бридилися? На жаль люди бояться всього, чого просто не… хочуть зрозуміти і прийняти.

Кейль так був зайнятий своєю злобою,що не помітив як опинився перед дверима в двір коменданта.

Черговий тремтячий як листок вартовий, з поважним лицем заявив:

- До коменданта зась, відьмак, десь через годинку приходь. - Перегаром несло на милю.

- Але в мене завдання від самого коменданта.

- Через годину твою мать – перемать!

Кейль стиснув зуби, але не вдарив наглого солдата тільки з тої причини що в правій руці був гак з головою троля. Він просто розвернувся і пішов назад до площі. Прибувши, відьмак пошукав місце для відпочинку і не знайшов кращої кандидатури як помост, на якому висіло чотири трупи. Три ельфських, один людський. І всі жіночі. Тепер він просто сидів на підвищенні і мотав ногами. Йому було байдуже, але його увагу привернула дівчинка яка сиділа біля входу в таверну і водила паличкою по землі. Він підійшов залишивши голову монстра на помості, дівчина звернула увагу на його приближення і перестала малювати. На землі був намальований повішений чоловік, який, ну дуже нагадував вартового, який щойно послав відьмака. Кейль усміхнувся, вона – замурзана блондинка років шістнадцяти, в подертому одязі, і великими, гарними, блакитними очима усміхнулась теж.

  • Вітаю дівчино мене звати Кейль і я не знаю чому я до тебе підійшов і що мене притягнуло. Чого ти сидиш на землі?

Дівчина знову усміхнулася і відповіла:

- Я Еріана, а де мені сидіти? Я клята, бездомна сирота, вибач, але трудитись найчеснішим трудом в борделі я не буду. Я краще вкраду собі їжу. Але не стану шалавою. Вбивцею без вагомих причин теж не стану.

- Воно і вірно, ти ж горда ельфка.

- Ей, ей ,ей відьмак, - дівчина вскочила і стала на пальці, щоб досягнути рівня губ Кейля. - я не расистка, але я людина!!!

Кейль не дав дівчині говорити далі, а просто спокійно сказав, - В тебе ім’я ельфського походження, може колись в сім’ї були ельфи. Не злись.

- Та хрєн з тобою відьм.

- Ходімо сядемо разом на помості.

- Те, що мене не було кому навчити чого-небудь, не значить, що я, аж настільки дурна, щоб йти кудись з тобою.

- Мені потрібна твоя допомога. Якби хотів вбити, чи ще щось в тому дусі, не кликав би тебе на центр площі. За роботу заплачу.

- Я не шльо…

- Знаю, знаю, не та робота.

І от уже їх двоє сидять на помості і вертять ногами. А позаду їх чотири трупи.

- За що їх?, - сказав Кейль і махнув головою в сторону висячих.

- Ельфок, хе, а ельфок тільки за те, що вони ельфки.

- Просто так? Нізащо?

- Ага, але по документах вони диверсантки, насправді ж просто не захотіли віддаватися начальнику особистої охорони коменданта.

Кейль змовчав, він остаточно розчарувався в цьому місці.

- Жінку, - продовжила Еріана, - за підозру у співпраці із скоятелями.

- Ти не попутала часом?

- Нєа, так сталося.

Хвилину вони сиділи мовчки. На площі зчинявся якийсь рух, і стало зрозуміло що гряде розправа над трьома ельфами яких взяли в кільце. Серед них була ельфка, яка тримала на руках свою дитину, яка була уже старша, але від страху притулилась до мами.

Еріана широко розкрила очі і зціпила зуби. Швидко водила очима по площі і вуличках, спостерігала і не знала, що робити.

  • Чорт, їх, їх.. знову. Ти воїн! Допоможи їм!!!

У відповідь Кейль засукав правого рукава і показав свійжий, зашитий шрам-Це я отримав учора коли захистив краснолюда від кметів, потім я ще поміг хлопцеві якого притиснули до стіни два ельфи, тут мирно розійшлись. Потім я зрозумів, що це марно і тут нічим уже в біса не допоможеш.

  • Прокляття! Тут така ситуація ще з часів смерті Бернарда Лоредо! Каша під ногами, смерть і злидні, але з цим треба боротися!



#898 в Фанфік
#5917 в Фентезі

У тексті є: ельфи, відьмак

Відредаговано: 31.01.2019

Додати до бібліотеки


Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше