Зрада замість квітів

Глава 11

Виявилося, що поява Максима в нашому будинку певною мірою сталася завдяки мому батькові. Кілька років тому вони перетиналися по роботі, і під час однієї з розмов тато згадав житловий комплекс, що тоді будувався, де вони з мамою вже купили для мене квартиру. За словами Максима, тато розхвалював район так, ніби особисто відповідав за продажі: хороше місце, нормальна інфраструктура, пристойний забудовник і, що для тата чомусь завжди було особливо важливо, «адекватний контингент».

— Він саме так і сказав? — запитала я, вже наперед знаючи відповідь.

Максим ледь усміхнувся й відкинувся на спинку стільця.

— Майже дослівно. Ще додав, що тут буде спокійно й без випадкових людей.

Я прикрила очі й тихо засміялася, бо після сьогоднішнього вечора остання фраза звучала особливо глузливо.

Максим теж усміхнувся, але сміх швидко згас, і між нами знову повисла ніяковість, через яку хотілося або почати говорити без упину, або негайно зникнути. Тепер, коли з’ясувалося, що він не просто незнайомий сусід, а людина, яку мій батько давно знає і, судячи з усього, цілком поважає, спогади про останні півтори години набули нового рівня кошмару.

Я намагалася не дивитися на нього надто довго, але помічала кожен рух. Він, своєю чергою, з майже героїчною витримкою тримав погляд де завгодно, тільки не нижче мого обличчя, і від цього ставало ще гірше. Ще зовсім недавно його руки не мали подібних моральних обмежень, а тепер Максим ніби боявся випадково поглянути на моє декольте.

Напевно, йому теж було ніяково.

Але йому хоча б не доводилося жити з усвідомленням, що він мало не пристрелив знайомого власного батька.

Я опустила очі в келих із соком і відчула, як усередині підіймається нервовий сміх.

Прекрасно, Діно. Просто прекрасно. Спочатку чоловік, якого ти збиралася вважати майбутнім чоловіком, повідомив, що спить з іншою жінкою, потім ти напилася, переплутала поверх, мало не опинилася роздягненою на тумбі для взуття, наставила пістолет на майора поліції, а тепер з’ясувала, що твій батько колись серйозно збирався вас познайомити.

Якби хтось уранці розповів мені, чим закінчиться День святого Валентина, я б порадила йому звернутися до психіатра.

У кімнаті знову стало тихо. За вікнами мерехтіли вогні сусідніх будинків, у склі відбивалося м’яке світло з вітальні, а на столі між нами стояла їжа, якої ми майже не торкалися.

Я подивилася на годинник.

Було вже пізно, але повертатися додому все одно не хотілося.

Там на мене чекали згаслі свічки, накритий на двох стіл і квартира, в якій буквально кожна річ нагадувала Артема.

Саме тому мій погляд цілком випадково зупинився на скляній секції шафи біля стіни.

За нею стояло кілька пляшок.

Не просто кілька — ціла акуратна колекція міцного алкоголю, яка виглядала так, ніби господар або чудово розумівся на спиртному, або отримував дорогі пляшки значно частіше, ніж устигав їх відкривати.

Я випросталася.

— У тебе є алкоголь.

Максим простежив за моїм поглядом і одразу насупився.

— Навіть не думай.

— Чому?

— Бо годину тому тебе нудило в моїй ванній.

Я невдоволено подивилася на нього.

— Мені вже краще. Таблетка допомогла.

— Радий за таблетку.

Від його незворушного тону захотілося закотити очі. Я підвелася з-за столу, намагаючись зробити це досить упевнено, щоб не дати йому зайвого приводу коментувати мій стан, і попрямувала до шафи.

Світ більше не хитався так відверто, як раніше, хоча легка ватність у тілі все ще залишалася. Принаймні я знову могла йти по прямій, а отже, за моїми мірками сьогоднішній вечір уже демонстрував серйозний прогрес.

За спиною пролунав важкий зітх.

— Діно.

— Що? — незворушно запитала я.

— Повернися за стіл.

Я відчинила скляні дверцята й почала розглядати пляшки.

— У тебе навіть джин є.

— У мене багато чого є. Це не означає, що тобі обов’язково все сьогодні спробувати.

Я обернулася.

Максим уже підвівся.

Він стояв біля столу й дивився на мене осудливо.

— Один келих, — сказала я.

— Ні.

— Чому ти взагалі вирішуєш, скільки мені можна пити? — я вдавано насупилася.

— Бо мені не хочеться вдруге тримати тобі волосся над унітазом.

Я примружилася.

— Ти не тримав мені волосся.

— Саме так. І хотілося б зберегти цю прекрасну традицію.

— Я нормально себе почуваю, — знову заперечила я.

Максим похитав головою, однак більше не сперечався, поки я не потягнулася до пляшки джину. От тоді він рушив з місця. За кілька секунд його долоня лягла поверх моєї руки.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше