Максим сходив по воду й простягнув мені склянку. Коли я потягнулася за нею, наші пальці на мить торкнулися, і рукою пробігло швидке тепле тремтіння, зовсім непропорційне такому випадковому дотику. Я одразу пояснила його собі залишковим адреналіном, проковтнула пігулку й зробила кілька великих ковтків, аби зайняти себе чимось, крім розглядання чоловіка навпроти.
— Майор поліції, значить, — промовила я, віддаючи йому склянку. — Тоді вітаю з підвищенням.
— Дякую.
— І ще раз вибачте, що все так вийшло. Я справді не хотіла вриватися у вашу квартиру, псувати вам свято чи заважати відзначати підвищення.
Максим забрав склянку, а його пальці знову ледь торкнулися моїх.
— Свято було приречене задовго до того, як ти з’явилася. У хлопців специфічне почуття гумору, а я зробив помилку, розповівши їм, що жодних планів на вечір у мене немає.
Тепер, коли я знала, що переді мною поліцейський, а не невідомий чоловік зі зброєю й загадковими ворогами,страх справді поменшав. Тільки легше чомусь не стало.
Я згадала, як іще кілька хвилин тому його руки блукали моїм тілом.
Гірше було згадувати інше.
«Соковита».
Саме так він назвав мене, коли вважав дівчиною, яка приїхала його розважати.
Це було принизливо, безглуздо й абсолютно неправильно, однак якась особливо вразлива частина мене все одно чіплялася за сам факт, що чоловік із таким тілом, таким обличчям і такою очевидною впевненістю подивився на мене й побачив не зайві кілограми, а жінку, якої хотів торкнутися.
Після слів Артема це відчувалося майже п’янко.
Максим, на щастя, не міг чути моїх думок і після короткої паузи запитав:
— Ти точно збираєшся зараз іти додому?
— Звісно. Мені всього на один поверх піднятися.
— Зважаючи на те, як ти дісталася сюди, географія сьогодні явно не твоя сильна сторона.
Я обурено подивилася на нього, але він уже продовжив серйозніше:
— Діно, я не збираюся тебе утримувати. Хочеш піти — я проведу тебе до дверей, щоб ти знову випадково не познайомилася з половиною будинку. Але якщо тобі зовсім не хочеться повертатися в порожню квартиру просто зараз, можеш трохи посидіти тут і прийти до тями.
Він кивнув у бік вітальні, і я тільки тепер нормально роздивилася накритий стіл. Жодних свічок, сердечок та інших обов’язкових атрибутів чотирнадцятого лютого там не було: м’ясо, кілька закусок, ікра, фрукти й пляшка алкоголю, яку, судячи з усього, Максим збирався відкрити пізніше. Звичайна вечеря неодруженого чоловіка, який сьогодні не планував вести ні з ким душевних розмов.
Я чудово розуміла, що маю відмовитися. Після всього, що сталося, найрозумніше було піднятися додому, замкнути двері, помитися в душі й лягти спати, а вранці переконати себе, що вся ця ніч мені наснилася. Натомість перед очима миттєво постала моя квартира з наполовину догорілими свічками, двома келихами й вечерею, яку я готувала для Артема, поки він вирішував, як проведе вечір із Веронікою.
Повертатися туди зараз хотілося ще менше, ніж залишатися тут.
— Тільки жодного алкоголю, — попередила я раніше, ніж остаточно усвідомила, що вже погодилася.
Максим окинув мене виразним поглядом.
— Тобі я його сьогодні в принципі більше не довірю.
— Справедливо.
Я ще кілька секунд боролася сама із собою, після чого остаточно капітулювала:
— Добре, я трохи залишуся, але тільки поки не прийду до тями.
— Домовилися, — відповів Максим і відступив убік, звільняючи прохід.
Його несподівана готовність одразу збільшити відстань чомусь принесла водночас полегшення й якесь абсолютно безглузде розчарування, яке я воліла не аналізувати.
Максим жестом запросив мене до столу. Я сіла, поправила сукню на колінах і постаралася дивитися виключно на їжу, хоча присутність чоловіка навпроти відчувалася надто гостро. Він прибрав пляшку алкоголю, дістав сік і наповнив два келихи, після чого влаштувався навпроти мене.
Кілька митей ми мовчали, і в цій тиші було надто багато того, про що жоден із нас явно не збирався говорить вголос. Я згадала його губи, його руки й власне безглузде зволікання перед тим, як відштовхнути його, а про що думав Максим, судячи з його уважного погляду, мені краще було взагалі не знати.
Він першим порушив мовчання, злегка повертаючи келих між пальцями.
— Розкажи про себе, Діно. Чому в День святого Валентина ти одна, а не з хлопцем чи друзями?