Глава 5

Я кілька разів моргнула, намагаючись змусити все навколо перестати розпливатися, але шампанське й увесь цей жахливий вечір перетворили думки на в’язкий туман, крізь який із величезними труднощами пробивалося розуміння: щось тут було не так.

Спочатку я не могла збагнути, що саме. Незнайомий чоловік усе ще тримав мене за зап’ясток, за його спиною тягнувся напівтемний коридор, і квартира чомусь зовсім не була схожа на мою. Інший колір стін, інші меблі біля входу, незнайома картина біля дзеркала.

І тоді я згадала про ліфт.

Цю ідіотську особливість нашого будинку. Забудовник установив ліфти з незвичною для мешканців нумерацією поверхів, і якийсь час половина будинку плуталася з кнопками. Точніше, нам обіцяли ліфти від провідної компанії, але, як і все в цьому світі, щось пішло не так, і привезли партію, призначену для ринку Болгарії, де нумерація починається не з першого, а з нульового поверху. Я вже давно звикла автоматично натискати потрібну кнопку, але сьогодні, вочевидь, звичка не пережила шампанське, розбите серце й пляшку огидного пива.

Я натиснула не той поверх.

Усвідомлення прийшло з таким запізненням, що я відчула себе повною дурепою.

Це була не моя квартира. І чоловік переді мною був не якимось невідомим гостем, який незрозуміло як опинився в мене вдома. Це я серед ночі ломилася до нього, гатила у двері й ще обурювалася, чому мій ключ не підходить до замка.

Незнайомець тим часом продовжував розмовляти телефоном, зовсім не поспішаючи відпускати моє зап’ясток.

— Так, приїхала, — сказав він, ковзнувши по мені оцінювальним поглядом. — Точно вчасно.

Я насупилася.

Що означає «приїхала»?

Його очі затрималися на моїй сукні, потім знову піднялися до обличчя. Чоловік трохи примружився й наче принюхався, після чого кутик його рота ледь помітно смикнувся.

— Упаковка, щоправда, трохи постраждала дорогою, — додав він у слухавку, — але, судячи з усього, товар якісний.

Я втупилася в нього, не одразу зрозумівши, що він говорить про мене.

— Що?..

Він навіть не подивився в мій бік.

Я обережно відступила на крок, потім ще на один і вперлася спиною в зачинені двері. У голові все ще паморочилося, але тепер до алкоголю поступово домішувалося неприємне відчуття тривоги.

— Слухай, я пізніше передзвоню, — сказав чоловік своєму співрозмовнику. — Тут подаруночок потребує уваги.

Він завершив виклик.

У квартирі несподівано стало тихо.

Я міцніше притиснула сумку до боку й уважніше подивилася на нього. Зблизька він виявився ще вищим, ніж здалося спочатку. Широкі плечі, закочені рукави білої сорочки, темне волосся, коротка щетина й очі того рідкісного відтінку, який за іншого освітлення, мабуть, міг здаватися майже сірим.

Зараз у них було відверте веселощі.

— Ну що, красуне, — промовив він, прибираючи телефон у кишеню, — познайомимося чи одразу перейдемо до справи?

Я кілька секунд дивилася на нього, намагаючись осмислити запитання.

— Я не знаю, хто ви, — нарешті сказала я. Голос прозвучав не так упевнено, як хотілося. — І, здається, я взагалі помилилася дверима.

Його брова трохи піднялася.

— Помилилася?

— Так.

Я кивнула й одразу пошкодувала про це, бо кімната знову трохи хитнулася.

— Я живу поверхом… — я спробувала згадати, яким саме поверхом це вважається в цьому клятому ліфті, але остаточно заплуталася. — Загалом, не тут.

Чоловік усміхнувся.

— Звісно.

— Я серйозно.

— Я теж.

Він зробив крок до мене.

Я одразу напружилася.

— Що ви робите?

— Нічого страшного, крихітко.

Від цього «крихітко» всередині щось неприємно стиснулося. Я не встигла відповісти, бо він нахилився й поцілував мене. Настільки раптово, що перші кілька секунд я навіть не зрозуміла, що відбувається.

Після всього цього вечора реальність і так здавалася якоюсь несправжньою, а тепер остаточно втратила обриси.