Зрада. Я тебе не відпускаю

Глава 5.1

– Тобто? Що знову зробив мій батько? – Дамір не рушить з місця. Його погляд повільно проходить по всій кімнаті, знову зупиняючись на мені.

– А ти й досі робиш вигляд, що нічого не знаєш? Можливо, ти такий самий, як і вони всі? Що ти приховуєш, Даміре? Невже ці роки в шлюбі зі мною ти брехав, дивлячись мені прямо в очі?

Він нічого не відповідає.

Я гірко посміхаюся. Як же я помилялася…

– Дамір, ти що не бачиш, що твоя колишня – божевільна? Та їй місце в психлікарні!

– Помовчала б, – Лілю перебиває мій брат, який все ще слухає всю цю маячню.

– Діано, я все розумію, але це можливо моя дитина, – різко звертається до мене Дамір.

Ліля повертається до Даміра і не зводить з нього очей. Її руки стискаються в кулаки, і тепер я ще чіткіше бачу справжнє обличчя дівчини. Вона відмінно грає на публіку роль «хорошої». Насправді ж вона ще те стерво.

– Тобто можливо, Дамір? Ти що верзеш?! Це твоя дитина! Я більше ні з ким не була. Відкрий очі, нарешті, прийми правду!

Чоловік втомлено видихає повітря і на мить відвертається від нас усіх. Я бачу, як йому важко, бачу, що він не хоче обирати, але йому доведеться.

– Це твій батько винен у смерті моїх батьків. Це все зробив твій улюблений тато… – наче грім звучить мій голос посеред кімнати, у якій повисла тиша.

– Про що ти говориш? – погляд чоловіка миттєво темніє.

Богдан, який до цього просто мовчки спостерігав та не втручався в нашу розмову, також помічає зміни в настрої Даміра. Саме тому брат підходить і встає між нами з чоловіком.

– Заспокойся, Дамір. Потім продовжимо розмову.

– Чому ти захищаєш мене мою дружину від мене ж? – Дамір стає ще похмурішим.

Мій брат підходить ближче і легко стискає його плече, наче намагається тим самим підтримати.

– Тому що зараз ти не в собі і можеш наробити багато помилок, за які потім доведеться відповідати. Діана більше не сама. Не буде аукціонів і іншої маячні. Я здатен захистити свою сестру. Тепер здатен.

Дамір лише мовчки слухає мого брата. Нічого не говорить. Його зацікавлений погляд уважно оглядає по другому колу всіх, хто знаходиться в кімнаті, але найдовше затримується на мені.

– Тобто ти вважаєш, що я здатен нашкодити твоїй сестрі? Чи як? Який до біса аукціон? Більше ніколи такого не буде, я цього не допущу ні в якому разі.

– Але і коханку свою ти не можеш вигнати, – знову втручаюся в розмову.

– Так. І мені здається, ми вже зʼясовували, чому, – голос Даміра звучить дуже втомлено, але я хочу вирішити все зараз.

– Мені цього замало. Я не таке стерво, я не можу забути про те, що вона, – вказую на Лілю, яка весь цей час стоїть у кутку кімнати і слухає нас, – вагітна. Для мене це буде відсутністю людяності. Але свої почуття я приховати також не можу.

– Найкращим рішенням буде, якщо ми з Діаною поїдемо звідси, – брат бере мене за руку, демонструючи, що все вирішив.

– Богдане, ти чудово розумієш, що зараз я не можу відпустити Діану. Тільки не зараз. За моїм життям полюють. Я не можу відпустити свою дружину, адже вороги одразу зрозуміють що сталося і лише будуть раді скористатися цим.

Мій брат втомлено закриває очі, коли я переводжу на нього свій погляд.

– Так, розумію, Дамір. Проте честь моєї сестри також під загрозою. Думаю, ти сам маєш усвідомлювати, наскільки це вплине на її майбутнє. Діану Усманову будуть знати не як твою дружину, а як дівчину, яка не змогла втримати свого чоловіка. Можливо, рідше будуть казати про те, що ти її зрадив, але навряд чи, бо твоє імʼя важить у суспільстві набагато більше, ніж імʼя моєї сестри. Сподіваюся, я пояснюю достатньо зрозуміло?

– Так, – Дамір обмежується лише одним словом, – проте краще так, ніж ти будеш навідуватися до своєї сестри на кладовище.

Я здригаюся усім тілом, коли чую його голос. І те, що саме він каже. Більше того, мені стає погано, адже я розумію, що нас дійсно не повʼязує якесь там «велике кохання», про яке пишуть у книжках.

– Чорт, – брат нервовими рухами розтріпує волосся.

– Усе нормально, братику, – я акуратно звільняю свою руку з його міцної хватки.

Брат це помічає.

– Поки мені справді краще залишитися тут. Думаю, ти сам це розумієш. Я в безпеці. Ти в будь-який момент можеш звʼязатися з Зафаром, а він приїде сюди і перевірить, чи все зі мною гаразд, добре?

Краєм ока я бачу, як Дамір кривиться від імені свого брата, яке лунає з моїх вуст. Доведеться потерпіти…

– Добре, – буквально видавлює з себе Богдан. Я розумію, що це рішення дається йому дуже складно, але це буде дійсно правильно, враховуючи всі обставини.

– Ходімо, я проводжу тебе, – похмуро каже мій усе ще чоловік.

Брат обіймає мене дуже міцно і шепоче на вухо, що більше ніколи не покине. І я вірю йому.

– Я подзвоню, – відповідаю так само пошепки.

Невдовзі ми з коханкою Даміра залишаємося наодинці. Дівчина все ще стоїть посеред кімнати, вочевидь не взмозі зробити навіть один крок.

Її руки тремтять, але мене це вже не турбує. Як і її вагітність, про яку вона має попіклуватися самостійно. Я не стерво, але і дружні почуття по відношенню до неї мати не зобов’язана.

І тоді кажу я:

– Пішла геть з кімнати мого чоловіка.

Ліля здивовано блимає очима, наче не очікувала почути такі грубі слова в свій адрес від вчорашньої «подружки».

Але це вони зробили мене такою. Якби я могла, я б ніколи не стала на цей шлях. І ніколи не дозволила б нашим з Даміром шляхам переплестися.

Але вже занадто пізно.

Я виходжу з кімнати свого все ще чоловіка повністю розбитою. Моє серце, яке розлетілося на шматки, залишилося там. І моя душа також… Лише тіло все ще вперто йшло до своєї кімнати, але якщо так подумати, то тут нічого мого не було.

Я заходжу до кімнати і закриваю двері. З мого рота рветься нервовий сміх і я, не стримуючись, починаю голосно сміятися.

Чорт, як я опинилися в такій ситуації? Як я, дівчинка, яка мріяла про велике кохання, одного чоловіка на все життя, могла опинитися тут?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше