Глава 2.2

- Ви не сказали, куди ми прямуємо, - із думок мене вириває голос таксиста. Він з очікуванням дивиться на мене.

Я хочу сказати, що ми їдемо до торгового центру, але на мій телефон раптом приходить повідомлення від незнайомого номеру. І хоча він у мене не записаний, та я добре знаю хто це, коли читаю його.

«Чекаю тебе через півгодини в нашому домі, Діано. Є важлива розмова. Булат.»

Кажу таксисту адресу батьків Даміра. Він киває, і ми різко повертаємось, бо їхати треба зовсім в іншу сторону.

Як я могла забути про батька свого чоловіка? Він тепер не залишить мене у спокої. І справа не в тому, що Альбіна не переконає його. А в тому, що вона не захоче цього робити.

Чому я так вважаю? Тому що свекруха хоч і любить мене, проте сина свого вона, звісно, любить більше. І це нормально, адже я їй ніхто.

Булат чудово знає, де Дамір знайшов мене, а тому зараз він буде використовувати це проти мене. І якщо раніше я шукала захисту в Даміра, зараз я цього робити не зможу і не хочу. Тож батько мого чоловіка буде наді мною насміхатися. Як завжди.

Я під'їжджаю до їхнього дому десь через двадцять хвилин, але не думаю, що Булат засмутиться, якщо я приїду трохи раніше. Таксист бажає мені вдалого дня, коли я кидаю йому гроші, але я відчуваю, що день уже невдалий, бо я тут, у домі Булата, у місці, де б я хотіла бути найменше.

Ворота відчиняються відразу, як камера фіксує, хто прийшов. Охорона зустрічає мене з байдужими обличчями. Я йду вперед, у дім, але відчуття таке, наче я йду на страту. З Булатом можна всього очікувати.

Коли опиняюся в великому домі, або краще сказати, особняку, то одразу ж помічаю, що тут за три роки так нічого і не змінилося. Ми з Даміром буваємо тут рідко, але, як кажуть, мітко. Бо кожен раз, коли ми приїжджаємо, у батька Даміра або якийсь важливий контракт, або поїздка на рідні землі, або ще щось. Іноді мені здається, він вигадує це, щоб налаштувати чоловіка проти мене, бо таке було в самому початку нашого шлюбу. Але згодом це припинилося.

Особняк у батьків мого чоловіка просто неймовірний. Різні старовинні речі, картини, навіть стеля, здається, має свою історію. Я ніколи не розуміла, як люди живуть, наче в музеї. Але тепер я бачу, що це про Булата. Він таке любить.

Мене зустрічає домогосподарка, яка звісно тут працює з ранку до ночі. Забирає мій верхній одяг, проводжає до кабінета Булата і покидає, коли я дякую їй. Я зупиняюся, бо не знаю, що робити далі. Без Даміра ми рідко бачилися. Але тепер я не здивуюся, якщо будемо частіше. Адже його батько може це зробити. Він вміє.

Проте гадати мені не доводиться, адже з тієї сторони раптом голосно лунає його голос:

 - Досить там стояти, Діано. Заходь, - я підіймаю голову і натикаюсь на камеру над дверима. Ну звісно. Як я могла про це забути...

Глибоко вдихаю і заходжу в кабінет. На диво, він зроблений не в темних тонах, а навпаки, в світлих. Навіть стіл Булата не чорного кольору, а сірого. Підозрюю, що це Альбіна наполягала на змінах.

Булат дивиться на мене якось дивно. Навіть лячно. Я не дивлюсь на нього взагалі. Навіщо? Що ще я можу побачити такого в його очах, чого не бачила за всі три роки?

 - Сідай, - миролюбно вказує на крісло навпроти нього.

Я думаю і приходжу до висновку, що сварки і суперечки нікому зараз непотрібні, тому мовчки сідаю туди, куди він вказав.

І підіймаю погляд, знову стикаючись з холодними, наче крижаними очима. Ось від кого в Даміра такі... Раніше я цього не помічала, як і багато інших речей.

 - Що Ви хотіли зі мною обговорити? - питаю, коли приходжу до тями і більше не лякаюсь його погляду.

Булат мовчить. Ми наче міняємося ролями. Тепер він приміряє мою мовчазну роль на себе. А я навпаки набираюсь сміливості.

 - Ти сама чудово розумієш, що, - коли в кабінеті раптом звучить його голос, яким можна закрити рота кому завгодно, я раптом втрачаю весь свій страх.

І більше не боюсь того, що можу щось не те сказати. І не тому.

 - Тобто Ви покликали мене для того, щоб сказати мені про коханку Даміра? Що Ви хочете онука? Але до чого тут я? Чому покликали мене, а не вашого сина? Адже це не моя справа, - стискаю руки в кулаки, а нігті боляче чіпляють мою шкіру.

 - Ти помиляєшся, Діано. Справа це якраз твоя. Насамперед, дружина Даміра - ти. І ти маєш розуміти, які наслідки це за собою несе, - він легко відкидається в кріслі, коли бачить, як я знову напружена.

Як можна бути таким егоїстом?

Я видихаю повітря, яке, як мені здається, у цьому кабінеті отруєне. Тут все отруєне. Навіть крісло, на якому я зараз сиджу, навіть стіл, якого я зараз торкаюсь. Бо тут - Булат.

 - І що Ви хочете від мене? Визнання позашлюбної дитини? Але Ви, мабуть, плутаєте мене з вашою дружиною. Я - не вона. І терпіти цього не збираюся, - пальці, які до цього тихо стукали по поверхні столу, завмирають, як і сам чоловік.

А згодом Булат сміється. Так голосно, що мені здається, стіни в цьому домі здригаються від його злого сміху.

 - Це ти ніколи не смій порівнювати Альбіну з собою. Вона - моя законна дружина. Перша і остання. І вона не була продажною дівкою на аукціоні, як ти, Діано. Тому не розповідай мені про честь і гідність. «Я не така», «я інша», «я це терпіти не буду», а куди ти підеш? Ти вважаєш, Дамір не відпустив тебе за три роки, то зараз відпустить? Що ти за наївна душа, Діано? Цей світ жорстокий, як і мій син. Він ніколи не відпустить, бо він вибрав тебе серед усіх інших. Повір, я знаю, що це.

 - Ви чудово знаєте, як і чому я потрапила на той аукціон. Це була не моя ініціатива...

Чоловік різко перебиває мене:

 - Твоя, не твоя, але ти була там, дівчинко, а Дамір купив тебе. Розумієш значення цього слова? Купив. Запам'ятай це, бо здається, ти почала забувати.

 - Дамір ніколи не давив на те, що я жертва і що він мене купив, а отже тепер він - мій хазяїн.

 - Звісно не давив, йому просто було байдуже. Чи я не правий?

І мені нічого на це відповісти. Бо ми обидва знаємо, що так, він правий. Дамір ніколи не вимагав від мене нічого, окрім відсутності інших чоловіків, але і сам рідко мене торкався. Цілував ще рідше. Я здивована, що після того, як я дізналася про зраду, він намагається зробити це частіше. І чому я гадала, що він кохає мене, і розповідала це майже не кожному знайомому, навіть його матері? Я сама все це вигадала. Він мені ніколи цього не казав. А можливо, він нікого більше не кохав після своєї колишньої? Адже до Лілі він точно нічого не відчуває.