Глава 2.1

Ранок настає дуже швидко. Я не повертаюся в нашу з Даміром кімнату. Ліля не виходить зі своєї, а чоловік мене більше не чіпає. Я цьому тихо радію, бо зараз мені треба побути наодинці.

Проходжу на кухню, варю собі каву. Телефон раптом починає дзвонити, на екрані - ім'я матері Даміра. Вона прийняла мене як рідну. Але це не означає, що я забуду вчинки її сина. Ні. Ніколи. Альбіна Анатоліївна в свій час дуже мені допомогла, проте я не знаю, що вона скаже мені зараз. Приймаю виклик. Завмираю біля плити.

Дім усе ще спить, як і його хазяїн...

 - Діано, сонечко моє! - вона завжди так мене кличе, коли я приїжджаю або коли  ми розмовляємо по телефону.

Я посміхаюся, хоча знаю, що свекруха цієї посмішки не бачить. Та чи не скаже вона мені що я маю пробачити чоловіка і прийняти його коханку?

 - Мамо, вітаю вас. Чому Ви вирішили подзвонити мені? Щось сталося?

І мовчу. Мені потрібно почути її відповідь.

 - Так, Діаночко, сталося. Дамір мені все розповів. Чому ти мовчала? Думала, якщо мій чоловік колись привів вагітну коханку в наш дім, я скажу, щоб ти теж змирилася з тим, що зараз історія повторюється? Дамір не схожий на свого батька, може ти поки що цього не бачиш, але я робила все, аби було так. Булат був жорстоким. І зараз нічого не змінилося. Ти не знаєш всієї історії...

 - То чому мені ніхто не розповідає, що сталося насправді? Чому Зафар ненавидить усю сім'ю Усманових? Чому Дамір не хоче стати Булатовичем? Адже його батько не Олексій...

 - Булат дуже занепокоєний цим, адже йому це теж не дуже подобається, Діано. Він прагне бути ближче до свого старшого сина. Хоче, щоб той носив його ім'я. Думаю, після цієї події з вагітністю так і буде. Дамір офіційно визнає себе Усмановим. А Зафар... Булат уже змирився, - жінка замовкає, дає мені час переварити інформацію.

Мені нічого сказати. Бо я справді не розумію цю родину. Як можна вмовляти свого сина взяти своє прізвище, але при тому не бути справжнім батьком? Лише  заради ЗМІ, щоб їм не було чого обговорювати. Булат жорсткий. Але я завжди це знала.

Коли Дамір вперше познайомив мене зі своїми батьками, Альбіна мені посміхалася. Але Булат стояв не рухаючись. Він повільно пройшовся по мені своїм крижаним поглядом, а на мене наче повіяло холодом від цих очей. Тоді я міцно обійняла Даміра, шукаючи в нього захисту. І він дав мені цей захист. Я зрозуміла, що Булату я не сподобалась. Як і рішення сина щодо мене...

Того дня він сказав нам обом, але звертався більше до Даміра, бо на мене не дивився взагалі:

 - Ти ще пошкодуєш про свій вибір, Даміре. Сину, я збирався обрати для тебе дівчину з нашого кола. Але як бачу, вибір ти свій зробив сам. Чи можу я дізнатися, чому саме? Вона вагітна?

Я здригнулася від його припущень. Тоді я не розуміла, з ким маю справу.

Дамір стиснув мене міцніше в своїх обіймах і зробив крок назустріч батьку. Він не збирався відступати. Це було не в його правилах. Але Булат теж був не з тих, хто опускає руки і визнає поразку.

 - Тебе багато років не було в моєму житті, батьку. А коли з'явився, то одразу ж з позашлюбним виродком, якого ти привів у наш дім. Мама плакала ночами. Я це чув. А тобі було байдуже. Чому зараз я маю питати твого дозволу на шлюб з коханою дівчиною?

Тоді Дамір вперше назвав мене своєю коханою дівчиною. До цього він ніколи цього не казав. Я була здивована. І Булат швидко це помітив. Посміхнувся криво. Лячно. І відступив. Зробив крок назад, поки мама Даміра стояла за своїм чоловіком. Жінкам не дозволено було втручатися в розмови чоловіків. Але це я зрозумію згодом...

 - Добре. Побачимо. Але зміни, нарешті, документи. Я не хочу, щоб мої онуки носили незрозуміле прізвище. Усманови - це рід, який треба продовжувати. І ти, моя плоть і кров, маєш це розуміти.

До речі, прізвище Дамір так і не змінив. Але зараз Альбіна щось знала, а саме тому вона мені про це казала... Вона знала, що Дамір за стільки років нарешті визнає батька офіційно.

Зафара я ніколи не бачила. Спочатку хотіла запросити його на сімейні свята, але Дамір забороняв. Коли питала причину, він злився. Казав, що це не моя справа і що туди мені лізти непотрібно.

І я мовчала. Усі ці роки я мовчала.

І це мовчання зараз зіграло зі мною злий жарт.

 - Діано, ти ще тут? - свекруха вириває мене з думок.

Я киваю, наче вона може це побачити.

 - Так, мамо, я ще тут. Ви щось казали?

 - Завтра Дамір стане Усмановим. Він заявить про це перед десятком камер і купою журналістів. Ти, як його дружина, маєш бути поруч.

 - А що ви скажете про Лілію? Його вагітну коханку? Може це їй варто бути поруч? Може вона навіть стане другою дружиною?

На тому кінці у відповідь мені слугує мовчання. Я вимикаюсь.

І в той же час чую, як хтось заходить на кухню. Обертаюсь. Ліля. Стоїть у халаті, наче вдома. Ну і стерво...

Вона повільно оглядає приміщення, зупиняючись поглядом на мені. Стискає халат, кусає губи, але мовчить.

 - Як ти посміла взагалі вийти з кімнати? - мій голос звучить холодно, байдуже, але в душі у мене цілий ураган, не менше.

Вона пожимає плечима. І тоді я бачу мій кошмар. Незрозуміло звідки з'являється Дамір, який встає за нею, штовхає, щоб йшла вперед, поки я мовчки за ними спостерігаю.

 - Готувати я нічого не буду, - попереджаю їх, поки Ліля сідає за стіл. Я швидко покидаю кухню, а потім збираюсь, обираючи одяг в «нашій» кімнаті. Дамір вважає, що я змирилася і що він переміг... Але це далеко не так. І скоро він це побачить.

Коли я збираюся вийти з кімнати, дорогу мені перекриває чоловік. Я не підіймаю погляд до останнього. Розуміючи, що він не відступиться, я здаю назад. Відходжу. Але ненадовго.

Дамір шумно втягує повітря. Очі дивляться на мене з підозрою. Руки стикаються в кулаки. Що вже сталося?

 - Завтра я зроблю оголошення. Офіційно визнаю себе Усмановим Даміром Булатовичем. Документи вже готові. І твої теж. Ти тепер Усманова, Діано. Вітаю.

Я усміхаюсь. Невже ти, Дамір, здався так швидко? Булат тебе швидко на свою сторону перетягнув.