Глава 2

Я мовчки спостерігаю за чоловіком. Після дзвінка, який відбувся буквально хвилину тому, він дуже напружений. На мене взагалі не дивиться. Невже Ліля все йому повідомила і він знає про дитину?

Стискає кулаки, так, що я боюсь, його телефон не витримає такої сили. Одним рухом відкидає телефон від себе на ліжко. Я ніяк це не коментую. Дамір зараз наче знаходиться в іншому вимірі, куди мені дороги немає. Я там чужа.

- Мені треба ненадовго відʼїхати. Побудеш трохи сама?

Киваю, розуміючи, що він моєї згоди не потребує, а тому немає сенсу щось питати, все одно не відповість. Він звик робити так, як вважає за потрібне. Йому ніхто не може вказувати.

- Так, - відповідаю вимучено, - зможу, звісно. Ліля?

Закриває очі. Видихає голосно.

- Хотів би я збрехати, але ти знаєш, що я цього робити не буду, - на мої очі після таких слів навертаються сльози. Мовчу, поки Дамір продовжує, - Ліля в лікарні. Як мені сказали, щось із дитиною. Вона вагітна, Діано, - пильно стежить за моєю реакцією, а коли не отримує її, то швидко підходить до мене, не залишаючи між нами простору.

- Ти все знала, так? - питає тихо, але приховану погрозу я відчуваю. У погляді, у словах…

- Знала, - не бачу сенсу приховувати, - вона сама мені розповіла, одразу після того, як сказала, що у вас роман. Задоволений? Ти ж так хотів дитину.

Дамір нічого більше не говорить. Виходить за двері нашої кімнати, залишає мене саму, наодинці зі своїми думками. Я сідаю на підлогу біля нашого ліжка, бо простирадло здається мені занадто білим, щоб псувати його цим чорним, ненависним днем.

Сльозинки починають одна за другою котитися на мої щоки, коли я чую, як гучно закриваються вхідні двері. Він пішов до своєї коханки. Навіть нічого не сказав мені… Але чи маю я на це право? Адже він мені нічого ніколи не обіцяв.

***

Не знаю, скільки часу я сиджу на тій самій підлозі в нашій кімнаті, але згодом мені починає здаватися, що цілий день. Проте коли дивлюсь на час, виявляється, що всього дві години. Але цих двох годин вистачає, щоб я зрозуміла, наскільки залежу від свого чоловіка. Він страшна людина, а якщо захоче влаштувати мені «чудове» життя, я ніяк не зможу цьому завадити. Тому, що зараз робити - не маю ніякого уявлення.

Дамір не дзвонить і не пише. Коли я виходжу з кімнати, щоб піти на кухню і взяти стакан для води, мій телефон раптом оживає і там висвітлюється повідомлення від Лілії. Чорти б її взяли!

Я ніяк не реагую, поки не розумію сенс написаного. Текст, до якого прикріплена фотографія зі словами: «ти програла». Матінко рідна, на фотографії Дамір стоїть і з кимось говорить по телефону! Невже він дійсно має намір залишитися з Лілією?

Мені не вистачає повітря. Я відкриваю вікно, щоб було легше дихати, але це ніяк не рятує. Мені погано. Дуже погано. Так погано, мені, здається, не було ще з часів, коли мене вирішили продати якомусь багатому бізнесмену на аукціоні.

Я не витримую і вирішую подзвонити Даміру. Він обовʼязково мені все пояснить. У цій ситуації він зобовʼязаний це зробити, інакше навіщо йому дружина? 

Спочатку чоловік не бере слухавку, проте згодом приймає виклик. Ми мовчимо обидва. Я розумію, що він теж у шоці і йому немає чого сказати.  Але мені є!

- Що ти збираєшся робити з нею? - він знає, про кого я кажу. Про Лілю. Саме вона зараз головна наша проблема.

Чую його голосне дихання в динаміку смартфона. Але я не збираюся якось його виправдовувати.

У сімʼї Даміра дивні порядки, яких я ніколи не розуміла і не зрозумію. Його батько мав сміливість привести в дім свою коханку, яка згодом народила молодшого брата Даміра - Зафара.

Вони ніколи не любили один одного як справжні брати, а тому Зафар, як тільки но йому виповнилося вісімнадцять, покинув дім свого батька. Так розповідав Дамір. Зараз він успішний, гарний, молодий бізнесмен. Але вони й досі не спілкуються. Невже Дамір зробить так само? Приведе в наш дім свою коханку і залишить її тут, поки вона не народить?

- Хотів залишити її в готелі, але мені сказали, що в неї є загроза викидня. Тому потрібен постійний нагляд. Вона деякий час поживе з нами.

Телефон випадає з моїх рук.

Що він тільки сказав? Мені почулося?

Підіймаю і знову притуляю смартфон до вуха.

- Ти ж розумієш, що я не залишуся в цьому домі, доки вона не піде? Або дай мені розлучення і живи як хочеш!

- Ніколи ти не отримаєш розлучення, Діано, запамʼятай це. Мій батько не розлучився з моєю матірʼю, то ти теж не розлучишся зі мною. Я зрозуміло пояснюю? Чи треба більш детально?

Сльози, які висохли, знову починають зʼявлятися. Мені так боляче це чути, адже я в нього закохалася.. По-справжньому.

 - Може досить мене мучити? Скільки ще це буде тривати, Даміре? Коли ти врешті решт зрозумієш, що я ніколи не прийму ваші традиції і закони, ніколи я не стану миритися з коханкою в нашому домі!

На тому кінці я зустрічаю знову те саме мовчання. А потім він вимикається. Згодом прилітає нове повідомлення, де Ліля радісно повідомляє мене про те, що буде жити з нами і що я втечу на наступний же день. А якщо вже збираюся, то мені треба поквапитись, бо Дамір їде додому. Разом з нею.

У мене починається справжня істерика. Я сміюся, плачу, розбиваю посуд, перевертаю свій туалетний столик біля нашого ліжка, весь дім здригається, як мені здається. Коли приїжджає Дамір, то спочатку він заходить сам. Чоловік оглядає дім, бачить, що я зробила. Стискає губи. Немає що сказати?!

За ним з'являється Ліля, така невинна дівчинка, що якщо б я її не знала, то подумала, що вона - жертва обставин. Але це далеко не так.

 - Що це, Діано? - спокійно цікавиться мій «коханий» чоловік, - і хто буде це все прибирати?

Я навіть не повертаюся на його голос. Лише через плече кидаю:

 - Твоя коханка. А може майбутня дружина?

 - Дамір, я думала, що мені тут будуть раді, але бачу, що я тут зайва... - подає голос головна акторка сьогоднішньої драми.