5.1

Прокинулась я від того, що робот для прибирання протяжно запищав. Дана біля себе не знайшла. Безлад після бурхливої ночі прибраний — одежа складена у стопки на диванчику, а біля ліжка — халат. Накинула його, щоб розібратись з тим протяжним пищанням, яке діяло на нерви. У двобої за спідню білизну все ж виграла, якось навіть почервоніла від сорому. Спати більше не хотілось й тому спустилась на перший поверх, де, якщо принюхатись, господарював Дан. Аромати неймовірні — свіжоспеченого хліба, яєчні та кави. Він ще говорив з кимось. Почувши голос, зупинилась та затамувала подих.

— На цих вихідних? Я подумаю, — сухе та коротке.

Після цього йшла пауза, а я притиснулась до стіни коридору, бажаючи, щоб він залишався на кухні. Чомусь в душі зажевріло полум’я недовіри.

— Буду не сам, — проскрипів Лісенський. — Так, з коханою.

Він стукав кухонним приладдям, щось впало й розбилось.

— Ні, — прошипів, — яка Аліса? Я щасливий у нових відносинах.

Щось Дана розлютило. Принаймні на підлогу знову полетіло скло, розбиваючись на малесенькі шматочки.

— Мене не хвилюють твої бажання. Приїдемо на святкування й все. Винайму готель окремо від вашої компанії. Розмову завершено!

Від розлюченого рику затремтіла. Чи то так у будинку холодно? Та розмова занурила у задумливість. Виждавши декілька митей, ввійшла до кухні, натягнувши посмішку. Дан дихав важко й чергову тарілку з розмаху він кинув на підлогу.

— Ем… Добрий ранок!

Грінки на пательні встигли догоріти. Дим гіркуватим, задушливим запахом захоплював повітря. Чоловік вилаявся та виключив плиту, потім вже обернувся на мене. Таким розлюченим та засмученим ще його ніколи не бачила. Важко зітхнув, щоб заспокоїтись, навіть посміхнувся, коли побачив мене, але на обличчі грали жовна. Картинка його емоцій змінювалась картинкою, як на швидкому відео.

— Щось трапилось? — запитала та завмерла.

Саме в ті хвилини ловила «флешбеки». Майже ті ж події — розлючений Олег, кухня та я. Тільки тоді вечір був та ненаглядний вбивця тоді нічого не пояснював, забрався та пішов в обійми нічної темряви. Ще досі сироти по шкірі проходяться, як згадую той вираз обличчя, коли Олег повернувся додому…. Такий радий, такий заспокоєний і щасливий… Хто ж знав, що тієї ночі він прикінчив жертву?

— Дурне святкування батькового дня народження трапилось, — він кинув сковорідку у раковину, а згорілий хліб у смітник.

Специфічне «трісь» пролунало, коли сковорідка зустрілась з іншим посудом у мийці. Що ж, Лісенський якщо з тієї ноги сьогодні встав, то очевидно, мав намір винищити весь посуд у домі. Я глянула на шафки з тарілками, стаканами й келихами й прикинула скільки часу піде на витік його агресії.

— І що? — знизала плечима.

— Я не хочу їх всіх бачити, — пробубнів Дан. — Стій там, поранишся.

Здогадувалась про непрості сімейні відносини, зітхнула, проганяючи власне минуле й потягнулась до полиці де стояли мої трави. Через хвилин п’ять напруженого мовчання й активного збирання черепків, він врешті посміхнувся, коли вручила в руки ромашковий чай. Кажуть: заспокоює, хоч чула якусь інформацію про недієвість трав… Чи то про м’яту було? Ай, байдуже!

— Ми потратимо вихідні на дорогу, — пробубнів антиквар. — Святкуватимуть в горах…

Мій мозок, здається, заскрипів від напруження: згадувала карту країни, малювала маршрут, вираховувала відстань. Ніби й не моє колишнє місто, але я стану ближче до минулого. Ближче до Олега.

— Мені б хотілось, щоб ми вирушили туди разом, — спокійно мовив Дан, але глянувши на мене поморщився. — Ти чого так зблідла? Не хочеш — залишайся вдома.

Альтернатива не краща. Знала — не знаходитиму собі місця, навіть спати нормально не зможу. На цих вихідних у мене немає занять, клієнтки зайняті. Всі у справах бігатимуть. Сьогодні веду стрейчінг о сьомій і все — свобода.

— У тебе в понеділок день народження, — задумливо протягнув Дан. — Теж би не хотілось провести його у дорозі назад або відсипатись.

Він нагадував буркотуна. Вічно невдоволеного кота, якого тільки по животі гладити потрібно й давати ласощі, інакше в дома на тебе чекатимуть вологі капці, зіпсовані шпалери й згризені проводи.

— Я мав плани, — він випрямився й відсьорбнув чай, — вже навіть замовив столик у ресторані.

— Поїдемо разом, — зітхнула. — Не хочу на вихідних сидіти самою. У понеділок в мене лиш одна група — скасую або перенесу на вільне віконце на студії.

Двадцяте листопада — день, коли я з’явилась на білий світ. День, що приносив радість, допоки в житті не з’явився Олег з його таємницями, допоки я не стала боятись й неспокійно спати по ночах. А тоді, коли дізналась його справжню натуру було перше листопада. Осінь, як завжди у моєму житті дарує «подарунки».

— Тоді я про все подбаю, — задумався чоловік, — навіть про твоє плаття. Не смій сперечатись. Там особливе суспільство снобів. «Вершки» так сказати.

Він при згадці своїх знайомих скривився, наче розкусив малину й відчув на смак жука, що ховався в ній. Лісенський й далі продовжив готувати сніданок, хоч яєчня вистигла. Я пила каву, розмірковуючи про буття. У голові стільки думок — заблудишся.