4.1

Утворювався трикутник. Трикутник у центрі котрого я головна ціль. Позаду — Олег з темним минулим, збоку — Влад зі своєю зрадою. Колишнє, що хоче залишитись у теперішньому. Й Данило… Кораблик майбутнього, що якір кинув у теперішньому.
— Розкопали? — говорила приглушено, заходячи до тренерської роздягальні. — Тобто?
В залі вирували пристрасті розлючених чоловіків. В хід йшло все: й глузування з насмішками, і якісь шпильки, й погрози фізичною розправою. Лісенський відверто глумився над Владом та Алісою, бажав гарного психічного здоров’я моєму колишньому й казав, щоб краще той поїхав літом у ліс й ліг голим на мурашник.
— Живішим залишився б, — доносилось з-за дверей глузливе.
Не вслухалась в перепалку, проходячи глибше до шафок.
— Домовину розкрито.
Його слова змусили сісти на лаву, щоб не впасти на підлогу. Світ та серце на мить завмерли. Не залишилось нічого, корім того хриплуватого голосу у слухавці, шарудіння вітру. Слідчий, вочевидь, ще знаходився на вулиці, може, на кладовищі.
— Наші експерти повідомляють: декілька кісток та череп відсутні.
— Це не збіг, — прошепотіла, прикриваючи очі. — Ви ж розумієте, він мене шукає. Одержимий на волі.
— Поки вам немає чого хвилюватись.
— То не збіг, — простогнала, — таких співпадінь не існує…
— Я повинен йти, — сухе й відсторонене, співрозмовник прочистив горло. — Все одно подбайте про власну безпеку. Гарного вечора!
Не встигла навіть заїкнутись, як він скинув дзвінок, завершуючи його. Важко зітхнула й опустила обличчя на долоні, відкинувши на телефон. Прохолодне повітря змусили сироти бігати по тілу, чи то… Новини повпливали? Підійшла до дзеркала, дивуючись тій блідій тіні. Трималась за стіну, щоб не гепнутись об тренерські шафки. Дівчата тут що тільки не зберігали: інвентар для виступів, костюми, великі пляшки з водою, й все-все, що потрібно для життя студії з повітряної гімнастики, танців, та пол денсу. Глянула на високу платформу та каблуки й так захотіла стати якось дівчиною без комплексів, що поїхала за океан працювати танцівницею у клуб. Здається, мозок вже підібрав запасний варіант, якщо картковий будинок життя в рідній країні полетить шкереберть та зруйнується.
— Кріс? — Дан стояв на порозі та наминав п’ясток лівої руки. — Ти ще довго? Я тут нашого непроханого гостя спровадив та повідомив: до моєї дівчини, щоб не смів підходити. Ще трішки пощебетав та довелось би його в ліс вивозити…
Я ледь втрималась, коли ноги підігнулись. Просто сперлась об стінку біля дзеркала.
— В ліс? — здивовано прощебетала. — Ем…
— Жартую, — похмуро відповів, нагадуючи дощову хмаринку та вчергове скривився, все не закінчував наминати п’ясток.
Деякий час я свідомо, після випадку з Олегом, того розслідування, театру однієї актриси, уникала історій про вбивць, маніяків та будь-чого трагічного. Просто закривала очі, вуха, не сприймала почуте. Я боялась, вірила всім серцем: якщо доторкнусь до скверни знову, вона наздожене. Вочевидь не допомогло.
— Станцюєш для мене? — Лісенський перемикнув увагу на новий тренувальний костюм. — Гарна тканина…
— Швачка до студії приходила, відшивали колекцію. Бренд нашої школи ще одяг випускає ж…
Дан опинився поруч, зазирнув у вічі й тільки зараз помітила червоні відтиски на його щоках від кулака.
— Ви що… Що там побились?
— А ти як хотіла? — хмикнув. — Буде всяка потороч тут ще ображати мене й зазіхати на кохану.
Важко зітхнула. Зачепивши раму дзеркала пофарбовано срібно-золотими фарбами. Колись якась божевільна учениця поцілувала дзеркальну гладь, залишивши на ній десятки червоних відтисків своїх губ. Резонанс піднявся, ох-ох. Якраз після тренерського генерального прибирання, коли тимчасово на студії за порядком слідкували лиш коучі. Це дзеркало перекочувало зі учнівської роздягальні в нашу.
— Щось трапилось? — оксамит змусив повернутись до реальності та додав тривоги.
— Та ні, адміністратор телефонував, там якась плутанина з абонементами клієнток, — відмахнулась, даючи порцію правди, яка не стосується справжньої причини хвилювання. — Відчитували за декілька неоплачених занять.
— Тоді чому на тобі лиця немає? — зазирнув у дзеркало чоловік, підтягнувши мене за талію.
Вдивлявся уважно, вивчаючи естетичний аспект нашої пари, ідеальність картинки. Його пальто ще вологе від дощу на вулиці. Дан весь галантний, мрія будь-якої жінки.
— Пригрозили звільненням, — мертвим голосом додала. — Боюсь…
Він нахилився, щоб поцілувати мене у щоку. Рука на талії притиснула до його тіла ближче, змушуючи мене затремтіти.
— Тобі немає чого хвилюватись, — промуркотів він, зазираючи у дзеркальну гладь, — в тебе є я. Хочеш, віднайду приміщення, разом студію відкриємо? Ти тільки назву придумай, дизайн й клієнтів своїх перетягни…
Збагнувши його пропозицію, я замотала головою. Ще один клопіт, виснажливий і якір, що триматиме в місті надовго.
— Пропозиція відкрита, — спокійно мовив, а потім усміхнувся, — чим ми не ідеальні? Так підходимо одне одному, гармонійно доповнюємо.
Він мав рацію у всьому, тільки не врахував мого темного минулого. Хоча… Сам Дан не спішив розкривати свої карти таємниць.
Я все ж піддалась його благанням танцю, сказала, що часу нас в мало, скоро треба все зачинити. Яке ж здивування мене осягнуло, коли помітила на паркеті капельки крові. На обурення чоловік розвів руками, мов сам суперник напросився. Довелось ще прибирати разом й пелюстки троянд. Й чомусь мені Влада стало жаль… Хоч зрадник заслуговує найгіршого, але Аліса ще те покарання.