1.1

— Я можу запропонувати тобі відносини, сповнені пристрастю, розумінням і взаємною вдячністю, що Влад не в змозі забезпечити», — продовжував Дан, його голос ставав все більш переконливим. Він робить крок ближче та обіймає мене.

Я не опираюсь, піддаюсь хвилинним слабкостям, вдихаючи аромат дорогого парфуму. Він не вперше показував симпатію до мене, чим неймовірно злив Влада й змушував скреготіти зубами Алісу. Дан мені подобався своїм шармом та манірністю та надмірною увагою. Він іноді приділяв більше уваги, аніж мій власний хлопець, що працював днями й ночами. Але все ж я відганяла ті відчуття, що навіював чоловік. Він старший на десять років й прірва у наших інтересах іноді сягала небачених розмірів. Все ж зрадити не могла, які б недоліки не мав Влад.

Його руки пестили моє каштанове волосся. Глянула у дзеркало з-за його плеча… Зі сторони здалось: ми ідеальна пара. Він хмикнув, вочевидь помітив куди направлений мій погляд.

— Я подарую тобі значно більше можливостей, задоволення та кохання, — шепотів на вухо, — так багато мріяв про ідеальну половинку. Він тебе не заслуговував!

Я знала: нині Влад завітає до нашого колишнього дому. В душі загорілось бажання помсти, так кортіло зробити йому боляче… Він же мене так ревнував до Дана й підозрював в інтрижці з ним.

Поки я дихала ароматами дерева й цитрусових, руки Дана рухались до талії, обережно підтягуючи мене ближче до нього, створюючи теплий та навіть інтимний простір.

— Подумай про це, моя люба. Уяви, як це — бути з кимось, хто дійсно цінує та тебе жадає. Ти заслуговуєш того, хто дорожить кожною частиною тебе, хто бачить цінність і ставиться до тебе, як до королеви.

Його голос — тихий, спокусливий шепіт. Він пожирав мене поглядом, спостерігаючи за моєю реакцією й розчаровано хмикнув, коли нічого нового не помітив. В душі пусто, там гуляв вітер після розставання.

— Знаю: тобі боляче, — прошепотів, його рука на талії стиснулась міцніше. — Але ти не зламана! Просто поранена, одна серед поля життя й турбот, і я можу допомогти тобі зцілитись. Дозволь мені це зробити… Дозволь бути твоїм!

Я відступаю від нього та сідаю на диван у гостьовій. Голова йде обертом від реалій й дня й здається: той темний сон, весілля у біло-червоних тонах нині наступило. От той день якого боялась…

Дан наблизився тихо й розстебнув останній ґудзик пальто, не зводячи з мене погляду.

— Така тендітна, така красива… — прошепотів захоплено.

— Й заплакана, — пробуркотіла. — Замучена, стомлена, голодна й взагалі… Мені потрібно ванну прийняти!

Він хмикнув й сів поруч, стиснувши мою долоньку.

— Я допоможу вилікувати ту рану, тільки дай дозвіл…

Дан ще хотів почати монолог спокуси й одержимості, але розмову перервав шум — ключ провернувся декілька разів у замку, а до квартири ввійшов він… Влад… Чоловік з темним волоссям, дещо худий й високий, як сірник, він сумний та змучений. Курточка розстебнута на обличчі — занепокоєння. Лише зараз до мене дійшло: коли вночі вчергове я побачила той жах, то справлялась з тривожністю одна. Він наче «був на роботі».

— Зрадник прийшов, — процідила крізь зуби й веліла спопелити його поглядом.

Смуток хотіла перетворити на злість.

— Ти, завжди, як вчасно, — роздратовано пробелькотів Дан, втім руку від мене не забрав, навпаки, стиснув мою долоньку міцніше.

— Лісенський, — похмуро сказав мій колишній. — Ти що тут забув?

— Зайшов поговорити до Христини, — усміхнувся Дан.

Влад здійняв взуття й полишив його біля нашого й пройшов до вітальні. Жовна грали на його обличчі, а руки стискались в кулаки. Напруга між нами трьома відчутна у повітрі, здавалось: там почнуть скоро іскри літати.

— Ви обидвоє так затишно дивитесь, — з сарказмом повідомив колишній.

— Та як ти у ліжку Аліси? — випалила я й відкинулась на спинку дивана.

Влад ледь аж не підскочив від роздратування, втім він сховав очі й відвернувся, коли взрів задоволену посмішку Дана.

— Заборонене задоволення, — плескав у долоні він, — у нашого дорого Владика є нестримний хист до них.

— Кріс…

— Забирай свої речі й провалюй!

Хутко рушила на кухню, щоб не бачити того благального й щенячого погляду, що Влад приміряв кожну нашу сварку.

— Кріс… Мені так прикро…

— Забирайся! — рявкнула з-за кухні, ледь не розбивши горнятка для кави.

Декілька секунд у будинку панувала тиша.

— Ти чув, що леді наказала, тому варто тобі дослухатись, а ні… Будеш справу зі мною мати.

Я не знаю що ще там Дан грозив колишньому, але десь через хвилину Влад стрімко пішов до спальні й почав збирати. Сам же Лісенський вдавав з себе сторожа й уловлював тремтіння моїх рук. Заспокоювалась кавою, адже ніколи алкоголю не любила, передбачала поганий сон й тривожність…

— Люба моя, все в порядку? — Дан опинився поруч та ув’язнив у обіймах. — Все буде добре, ти не повинна страждати через нього…

Поки Влад пакував свої пожитки я спеціально падала в теплі обійми.