1

Руки стримувала червона стрічка. Туго перев’язувала п’ясток, не даючи змоги рухнутись.

— Ти нарешті прокинулась, — прошепотів незнайомець.

Навколо — весільні декорації. Я сиділа за столом на місці нареченої, дивилась на арку з біло-червоних троянд. Свідомість мутна, в очах темніло. Він стояв до мене спиною. Чорний дорогий костюм, вишукані жести та хриплуватий шепіт. Ховався чоловік у напівтьмі, що навіть колір волосся не розгледіла.

— Хто ви? — злякано промимрила.

— Ти була неслухняною дівчинкою, — сказав роздратовано. — Мені довелось повчити тебе манерам.

Тільки зараз помічаю: одягнена в білу весільну сукню з золотою вишивкою. На столі букет з червоних троянд, якраз лежить на тарілці.

— Відпустіть мене, ви не маєте права…

— Викрадені права не диктують, вони слухаються покірно.

Погрозливий шепіт пронизував кожну клітинку організму й змушував тремтіти.

— Ви не розумієте, — пробую рухати руками, — мені боляче…

Я не бачила його обличчя, навіть коли він підійшов й схопив мене за підборіддя. Змушував заглядати у темряву.

— У тебе вибору немає! Змирись!

— Відпусти!

— Тобі немає куди втікати! Тебе взагалі мертвою вважають!

— Що?..

Коли він нахилився — прокинулась у холодному поті. Вперше, коли наснився той сон, коханий мене заспокоював. Притискав до грудей серед ночі й нашіптував приємні слова на вухо, дарував поцілунки. Якби ж тільки знала, що мій любий Влад мене зрадив…

***

Залишаюсь наодинці. Студія пуста, сиджу серед неї, оточена інвентарем для акробатики, повітряної гімнастики та пілонами. Я полишила виступи, коли почала відносини, стала просто тренувати жінок, ставити хореографію. Мріяла про звичну сім’ю та роботу після шаленого фестивалю змагань, виступів у нічних клубах, втрати родини й плеяди кавалерів. То хтось хотів купити, а хтось просто насолодитись прекрасною гімнасткою в минулому задарма.

Сіра тінь, в яку перетворилась після останнього тренування, дивилась з дзеркала напроти… Така замучена, така беззахисна та тендітна, що не скажеш — вона може такі викрутаси на пілоні показати, що доведеться шукати щелепу на підлозі. Погляд знову впав на телефон. Я ридала й дивилась відео, де мій коханий цілується з Алісою. Витримала до моменту, коли він зняв сорочку, вимкнула листування з вічною ворогинею. Розлучниця як і я — тренерка, тільки відкрила власну студію рік тому, активно переманювала наших клієнтів, от й лапою дотягнулась до щонайціннішого. Відкрила чат з коханим й написала: «Я все знаю. Вибачень не хочу… Зрадник».

Ще додала декілька лайливих слів, шмагаючи носом, відкинула телефон та повністю лягла на паркет, згорнувшись у клубочок. Потрібно набратись сил.

***

Повернулась додому близько десятої. Стомлена та морально вбита, всі дії робила автоматично. Телефон відключила, Влад, мов з ланцюга зірвався, дзвонив кожну хвилину.

— Добрий вечір, — пролунало у пустому коридорі будинку. — Хотів би з тобою поговорити.

Дан привітав мене з ввічливою посмішкою, його темні очі уособлюють дивну суміш рішучості й тепла. Він вищий за мене на декілька сантиметрів, майже завжди одягнений у костюм. Власник антикварної лавки й декількох кав’ярень — ще той тип. Відсторонений від інших з однієї сторони, з іншої — він часто запрошував на звані вечори, де насолоджувався своєю надмірністю над іншими. Він знайомий Влада. Його темно-каштанові коси завжди мали чепурний вигляд, а він сам нагадував начищену до блиску статуетку якогось древнього божества.

— Добрий вечір, — пробуркотіла.

Дан зробив крок ближче, його очі вивчали моє насуплене обличчя.

— У мене є пропозиція для тебе.

Він зупинився на секунду, дозволяючи словам висіти в повітрі, перш ніж продовжує, перебиваю його.

— Я не збираюсь виступати на твоїх вечірках, — кажу похмуро, — мені не до того.

Він хмикнув.

— Хочу, щоб ти була моєю.

Відсторонив мене від дверей та провернув ключа, потім — впустив до квартири, яку ми орендували з коханим… Колишнім коханим. Дан декілька разів навідувався сюди у якості гостя. Сперечатись з ним в мене немає сил. Тому мовчки проходжу, а він прикриває двері.

Погляд Дана направлений на мене, коли він робить ще один крок ближче, скорочуючи дистанцію.

— Дозволь мені прояснити, — його голос спокійний і стійкий. — Я хочу відносин. Виключно з тобою!

Дан поклав руку мені на плече. Його дотик легкий і невибагливий, але наміри зрозумілі, як відображення в дзеркалі.

— Я знаю, що ти з Владом, але не можу заперечувати моє бажання тебе, — проговорив щиро, але з тонкою наполегливістю. — Ми могли б мати щось надзвичайне разом.

Дивлюсь на нього апатично, сприймаючи як якусь мілку пригоду, котра допоможе біль душевний заглушити. Даю собі настанову: не плакати.

«Ні! Більше заради того виродка я ні сльозинки не пророню, хай валить до своєї ненаглядної, хай вона заради нього кар’єру кидає, а не я».