=31=

Я пройшлася квартирою, яка виявилася просто величезною. Тут спокійно могли оселитися кілька сімей.

Як мало я знала про свого чоловіка. Повністю занурилася в ремонт будинку і багато чого проґавила. Напевно, тому навіть зраду не відразу помітила, не вловила тривожні "дзвіночки".

Але якщо він так легко зрадив мене, то наші стосунки нічого не варті.

– Сюди не можна, – заявив охоронець, коли я спробувала пройти в один із коридорів.

– Чому?

– Таке розпорядження від господаря. Там його кабінет та спальня.

– Чудово. А я господиня. Отже, можу зайти куди хочу.

– Вибачте, але в мене чіткий наказ нікого не пускати в цю частину квартири.

Цікаво. До цієї розмови мені не надто хотілося щось тут вивчати. Але тепер інакше вчинити було просто не можна.

Чому раптом Емін вирішив не пускати мене саме сюди? Що там?

– Чоловік нічого мені не говорив, – снизала плечима. – Там що, хтось живе?

Було б логічно. І навіть очікувано.

Раптом там Аврора? Чи інша коханка? А може цілий гарем одразу?

– Ні, там кабінет господаря.

– Ясно.

Розвернулася і пішла на кухню. Усім своїм виглядом намагалася показати, що мені зовсім не цікаво, для чого Емін приховує кабінет.

Спробую пробратися туди пізніше.

Там може бути щось важливе.

Крім охоронців у квартирі була покоївка. Але не та, яка передала мені записку вчора.

– Кухар приготував кілька страв, – сказала вона, коли я з'явилася поруч. – Чого б ви хотіли? Якщо вам не сподобається ця їжа, то він приїде, щоб виконати інше замовлення.

Кухар? З яких це пір у нас раптом з'явився кухар?

Удома я готувала сама. Зараз настрою займатися цим не було. Але я все одно здивувалася такому повороту.

Ще було дивно, що всі страви на кухні виявилися саме тими, які мені найбільше подобалися.

Збіг? Навряд чи. Значить, Емін вирішив про все подбати, навіть про такі дрібниці.

Я насупилася, ще раз оглянула стіл, який буквально ломився від різної їжі.

Чоловік вирішив, що це йому допоможе? Слова знайти не може, тому замовив кухаря? Ще й прислуга, щоб квартирою займалися.

Я хитнула головою. Ну все. Досить про це думати. Не важливо, який у Еміна план. Нічого з цього плану не стане реальністю.

Потрібно зосередитися на справах. Як би мені відволікти охоронців?

– Тут стільки їжі, – зітхнула я. – Одна точно не впораюся. Давайте всі разом снідати.

Щоправда сніданок пізній. Вже був майже обід.

– Ні, що ви, – покоївка почервоніла. – Нам не можна.

– Чому? Емін заборонив?

– Просто не належить так чинити. Не прийнято так.

– Тоді час змінювати ці правила.

Я запросила й охоронців. Ті теж спочатку відмовлялися, але моя посмішка і кілька фраз зробили свою справу.

Незабаром ми всі разом зібралися за величезним столом.

Я не поспішала піти відразу. Дочекалася, поки всі розслабилися, атмосфера стала легкою і невимушеною. А потім знайшла вдалий привід відлучитися.

Мене вже й не чули.

Охоронці жваво спілкувалися з покоївкою. Мені вдалося трохи підірвати дисципліну, яку встановив Емін. Але це ще далеко не найважливіше з того, що потрібно зробити.

Я прослизнула в той коридор, у який хотіла потрапити раніше. Штовхнула перші-ліпші двері, і вони, на щастя, виявилися не замкненими.

Кабінет Еміна.

Тут я точно можу знайти щось важливе.

З кухні долинали гучні голоси, і я не стала зволікати. Обережно прикрила двері і присіла на крісло чоловіка.

На столі не знайшлося нічого цікавого. Багато папок зі звітами по компанії. Навіть я розуміла, що там стандартна інформація. Раніше, ще коли працювала в офісі, я зі схожими звітами стикалася.

Мій погляд уперся в комп'ютер. Ось де точно ховаються всі секрети чоловіка.

Я спробувала запустити систему, але нічого не вийшло, відразу треба було ввести пароль.

Яку комбінацію він вибрав?

Я ввела варіант навмання. Потім ще раз, і ще, але нічого не підходило.

Не дивно. Емін міг вибрати складний пароль. Додати до одного слова літери або цифри. А може взагалі знаки, якісь символи. Як тут вгадати?

Я насупилася і нервово постукала пальцями по столу.

Ні, здаватися не можна.

Поки комп'ютер не заблокований і система дозволяє мені вводити нові паролі, треба продовжувати.

І я перепробувала все. Імена тітки і дядька Еміна, кличку його пса, якого йому в дитинстві дарували на день народження, улюблені музичні гурти. Додавати дати і символи я теж пробувала. Тільки нічого не спрацювало.

Під кінець я ввела своє ім'я. Знову неправильний пароль. Посміхнулася і спробувала зайти в систему, використавши ім'я Аврори. Теж ні. Гаразд, це було б занадто легко.

Я зневірилася і набрала своє дівоче прізвище, просто щоб спробувати. "Ніколенко". Екран спалахнув, відкриваючи мені повний доступ.

Що? Так просто?

На кілька секунд я застигла, не вірила, що Емін вибрав саме цей пароль. З усіх імовірних варіантів. Чому раптом такий?

Але не можна гаяти час.

Я розуміла, що не встигну все вивчити. Охоронці можуть згадати про мене.

Швидко зайшла в пошту. Почала надсилати собі архіви. Сподіваюся, Емін не стане нічого перевіряти і не знайде моїх слідів.

Один лист. Другий. Третій...

– Знайшла що-небудь цікаве?

Голос чоловіка змусив мене підскочити на місці.

Емін стояв на порозі кабінету і дивився просто в мої очі.

Сил вистачило тільки, щоб швидко вийти з пошти.

Він застав мене на "гарячому", інакше не скажеш. Але він же в цьому й винен. Якби не погрожував і спокійно дав розлучення, то мені не довелося б шукати проти нього компромат.

– Я не змогла підібрати пароль, – знизала плечима і вийшла з системи, натиснувши потрібну комбінацію клавіш.

– Ти зовсім не вмієш брехати, Наталю.

Він рушив до мене. Виглядав небезпечно і загрозливо. Я мимоволі втиснулася в крісло.