=30=

Цієї ночі заснути мені було дуже важко. Попри втому ніяк не вдавалося відключитися. Занадто багато думок у голові, занадто багато тривог на серці.

Хто цей таємничий помічник? Навіщо комусь узагалі мені допомагати?

Хоча після того, як я прочитала послання, стало трохи легше. Якщо у цієї людини вже вийшло одного разу домовитися в клініці, то й зараз усе має пройти нормально.

А ще я переживала за Іру. Як вона там? Я ж запросила її в гості, а сама зникла. Звісно, охорону я попередила, Іру б зустріли... але все одно на душі від цього неспокійно.

І головне – що далі? Як я потраплю на роботу, якщо Емін тримає мене під замком?

Зрозуміло, що тепер я надовго в готелі затриматися не зможу. Але перший час вагітність ще можна приховати. Отримати зарплату хоча б за кілька місяців було б непогано.

Далі можна виїхати, будувати нове життя.

Буде дуже важко. Я розуміла, що ростити дитину самій тяжко. Але я готова, заради мого малюка. Заради дитини я зроблю все і навіть більше.

Повіки злипалися. Я все ж забулася тривожним сном. А вранці прокинулася від дивного відчуття.

Хтось наче дивився на мене. Пильно. Впритул.

Здригнулася і різко піднялася на ліжку.

Так і є.

Емін тут.

Він сидів у масивному кріслі перед ліжком. Похмурий і загрозливий. Чоловік пронизував мене важким поглядом. Розвалився ніби хижак, що загнав здобич у кут. Його м'язисті руки на підлокітниках крісла, ноги широко розставлені. Таке відчуття, ніби переді мною зараз опинився господар світу. Але ні, просто зрадник.

Я поморщилася. Найменше мені хотілося бачити Еміна. Але з іншого боку – напевно, він уже отримав аналізи крові. Якщо все вийшло... то я вільна?

Радіти я боялася. Раптом щось пішло не так? Раптом у мого загадкового помічника не вийшло цього разу обдурити Еміна?

Але якщо все гаразд, якщо все пройшло за планом, то я більше не потрібна Еміну. Так?

Навіщо я йому, якщо вагітності немає?

– Доброго ранку, – похмуро промовив чоловік. – Добре відпочила?

– Ні, просто жахливо, – роздратовано кинула я. – Набагато краще було б провести цю ніч у своєму ліжку.

– І за яким же ліжком ти так сумуєш? – проричав Емін. – За ліжком Романа?

– Припини...

– Запам'ятай раз і назавжди, твоє ліжко може бути тільки в моєму домі.

– А де буде ліжко Аврори? – усміхнулася я. – По сусідству?

– Аврора ніхто, – твердо сказав Емін. – Навіщо ти її постійно згадуєш?

– Ну вибач. Ту сцену, яку я застала в кабінеті, важко забути.

– Є питання важливіші.

– Ти маєш рацію, – кивнула. – Що з моїм аналізом крові? Ти нарешті переконався, що ніякої вагітності не було та немає?

Емін мовчав. Вираз його обличчя залишався абсолютно непроникним. Жоден мускул не здригнувся.

І здається, тримати таку маску йому зовсім не становило труднощів.

А ось мені коштувало величезних сил не показати свої справжні емоції.

Раніше Емін читав мене як відкриту книгу. Та й тепер не було впевненості, що вдасться приховати від нього бурю почуттів усередині.

Тиша затягувалася, і я встигла пройти усіма колами пекла, коли чоловік усе ж таки сказав:

– Вагітності немає.

Серце з полегшенням поринуло вниз. Мене переповнювала радість. Але зовні я дуже постаралася не показувати бурхливу реакцію, тільки знизала плечима у відповідь.

На жаль, моя радість була недовгою.

– Але це нічого не змінює, – припечатав мене Емін.

– Як це? - пробурмотіла я. – У якому сенсі "не змінює"? Дитини немає, а отже, розлучення...

– Досить, – різко обірвав Емін. – Не важливо, чи буде в нас дитина. Важливо, що ти залишишся моєю дружиною.

– Ти знущаєшся? – підскочила на ноги. – Відколи ти вирішив, що можеш диктувати мені умови?

– Я твій чоловік, – відчеканив. – Ти забуваєшся, Наталю.

– Це ти забуваєшся! Забув як спав із моєю подругою, поки вона не завагітніла.

– Я бачу, що занадто багато тобі дозволяв увесь цей час.

Від його нахабства в мене дихання перехопило. Я навіть не знайшлася, що відповісти.

Емін раптом піднявся, навис наді мною як скеля, накрив похмурою тінню.

– Ти моя дружина, Наталю. І мені плювати, подобається тобі це чи ні. Ми продовжимо робити все, щоб у нас з'явилася дитина.

– Ти з глузду з'їхав, – прошипіла, відчула, як мене на частини роздирає обурення. – Не вийде зробити мені ЕКЗ насильно!

– А до чого тут ЕКЗ? – Емін обхопив мене за талію і притягнув впритул. – Я за традиційні методи.

– Що ти... та я ніколи не ляжу з тобою в одне ліжко! Спати з тобою не буду!

– В одному ти маєш рацію, – похмуро усміхнувся. – Нам із тобою точно буде не до сну!

Я почала вириватися, але чоловік не послаблював хватку. Наші сили були явно не рівні.

Він раптом різко підхопив мене, відірвав від підлоги і жбурнув на ліжко.

– Зараз мені треба їхати на роботу, але ввечері я повернуся, щоб взяти подружній борг.

– Я краще помру, ніж...

Почала і замовкла. Вмирати мені точно не можна. Я ж ношу під серцем дитину.

– Помреш, – кивнув Емін, і в його очах запалилися небезпечні іскри. – Під мною. І не раз!

– Я ненавиджу тебе. Ненавиджу твої дотики. Хіба ти не розумієш? Після всього, після твоєї зради... між нами все скінчено!

– Подивимося.

Він попрямував до дверей.

– І що мені тут робити? Вічно стирчати під замком?

– Я не закриватиму тебе на замок. Можеш пройтися. Але на вулицю охорона тебе не випустить. Навіть не намагайся.

Емін пішов, а я залишилася наодинці зі своїми суперечливими думками.

Чоловік завжди був небагатослівним. Надавав перевагу вчинкам. Але тепер це вже перейшло всі межі. Він узагалі ніяк не пояснював свої зради. Якщо й говорив, то коротко та сухо.

Гаразд, це зараз не важливо. Тут головне вибратися з пастки, в якій я опинилася.

Підвелася на ліжку, оглянула кімнату й роздратовано видихнула.