=18=

Мені допомогло те, що Емін не очікував такої поведінки. Ну звичайно, він же звик до тихої та спокійної дружини. Він був упевнений, що я терпітиму до кінця. Прийму його зради з іншими жінками та дітей на стороні.

Чоловік завмер у шоці, а я використав свій шанс. Міцніше стиснула ключі, швидко помчала до машини. Завела двигун і рушила з місця.

– Далеко не втечеш! – буквально проричав Емін.

Він вискочив на поріг, але зупинити мене не міг. Побачивши його спотворене гнівом обличчя я відчувала мстиве задоволення.

Як може бути ще краще? Після розлучення. Так, точно, після розлучення мені напевно стане набагато краще.

Я ввімкнула навігатор, забила адресу своєї подруги та поїхала назад до міста. Кинула погляд на панель приладів. Повний бак, бензину мені вистачить.

Очі защипало. Захотілося розплакатися.

Як же я втомилася... Втомилася від усього цього жахливого бруду, від нескінченної брехні Еміна. Боляче усвідомлювати, що стільки років я провела з чоловіком, якого зовсім не знала. І найгірше, я ж його любила.

Можливо, я чекала якихось пояснень від нього. Розумом усвідомлювала, що говорити тут нема про що. Але все одно я не розуміла, як чоловік міг виявитися настільки безпринципним та цинічним.

Можливо, я хотіла б вибачень від нього. Звичайно, таку жахливу зраду я б ніколи не пробачила і не прийняла. І все ж які завгодно слова були б кращими за те, що наговорив Емін сьогодні.

Чоловік став мені огидний.

Не вистачало тепер ще розплакатися через нього. Та він не вартий жодної моєї сльози. Мерзотник.

Я включила музику і постаралася відволіктися. Вже не було жодних сил розмірковувати про все, що сталося.

Завтра вранці треба забрати свої аналізи з лікарні, а потім поїхати та подати документи на розлучення. Паспорт у мене із собою. Сподіваюся, жодних проблем не виникне.

Емін так багато говорив про те, що не дозволить мені піти. Аж раптом він уже щось зробив? Раптом мою заяву на розлучення просто відмовляться прийняти?

Рано про це переживати. Буду вирішувати проблеми по мірі їх виникнення.

Я припаркувала машину, залишила ключі всередині і зачинила дверцята. Повертатися до салону цього автомобіля не збиралася. Зараз взагалі не розуміла, чому почала розмовляти з Еміном, чому з ним поїхала. Мабуть, так проявився стрес. Занадто багато всього відбувалося.

Нам немає сенсу розмовляти. Ми абсолютно різні люди і ніколи один одного не зрозуміємо. Дивно, що я раніше нічого не помічала. Повинна були помітити тривожні дзвіночки.

Емін умів зачарувати. Жінки божеволіли від нього. І я не стала винятком. Він змусив мене повірити, що я єдина. Він настільки майстерно розігрував справжнє кохання, що я готова була на це купитися.

– Досить, – прошепотіла і обняла себе руками. – Я почну життя з чистого аркуша. Емін тепер у минулому.

Я попрямувала у бік під'їзду, де жила Іра, але застигла на місці.

Час наближається до півночі. У моєї подруги троє дітей, які, напевно, зараз сплять.

Ні, турбувати їх точно не можна.

– Наталка? – Чоловічий голос окликнув мене.

Я мимоволі здригнулася і різко обернулася. У світлі нічних ліхтарів з'явилася висока фігура. Чоловік підійшов ближче, і я зітхнула з полегшенням.

– Романе…

Він усміхнувся.

– Я відчував, що ти приїдеш.

– У тебе кров, – пробурмотіла я і потяглася до своєї сумочки за серветкою. – Тобі треба обробити рану.

Брова у нього була сильно розсічена. У бійці Роману вочевидь дісталося більше ударів, ніж Еміну. Але це й не дивно. У юнацькі роки мій чоловік на професійному рівні займався боротьбою.

Як же бридко з боку Еміна так чинити! Він побив людину. Але чого ще чекати від такого покидька?

– Все гаразд, Наталко, – Роман усміхнувся і скривився від болю, тут же пройшовся по обличчю пальцями, обмацав щелепу. – Пара подряпин, нічого критичного.

– Ти був у лікаря?

– Ні, – засміявся Роман і знову скривився, а потім безтурботно тряхнув головою, ніби намагався згладити враження. – Навіщо? Це дурниця. Ти краще скажи, які в тебе плани?

– Розлучитися з Еміном.

– Розумію.

– Сподіваюся, моєї заяви буде для цього достатньо, – спохмурніла я, адже знову повернулися тривожні думки.

– Я можу допомогти.

– Як?

– У мене багато зв'язків, – знизав плечима Роман. – Якщо хочеш, я завтра ж відвезу тебе до знайомого адвоката. Впевнений, він допоможе оформити справу набагато швидше.

– Добре, – кивнула. – Дякую.

– До речі, моя пропозиція щодо житла в силі, – продовжив чоловік і подивився на годинник. – Куди ти зібралася в такий пізній час? Твоя квартира ще не готова, хоч роботи тривають.

– Я думала переночувати у подруги, але зараз і справді дуже пізно, а у неї троє маленьких дітей. Не хочу їм заважати.

– Слухай, Наталко, поїхали зі мною, – Роман простягнув мені руку. – Квартира в мене настільки величезна, що ми там навіть не зустрінемося. Можеш і цю подругу з дітьми запросити. Усім місця вистачить.