=6=

– Мені дуже шкода, але виникла помилка.

Тамара Петрівна сказала це і замовкла, підібгала губи, нервово гортала мою медичну карту.

– Результати ваших аналізів, – вона взяла паузу. – Є проблема.

– Яка проблема? – Вигукнула я. – Щось не так з моїм малюком?

– Ні, не зовсім ні.

Вона знову замовкла, а я від чергової паузи мало не збожеволіла.

– Що трапилося? – мимоволі запустила пальці у своє волосся, роздратовано потягнула пасма. – Будь ласка, скажіть, що з моєю дитиною.

– Наталю, немає жодної дитини.

Лікар відклала мою карту подалі від себе і зчепила пальці в замок.

– Що це означає? – пробурмотіла я.

– Ви не вагітні.

– Але як?.. Зачекайте, ще вчора ви сказали, що показали аналізи…

– Помилка в лабораторії, – важко зітхнула лікарка. – Розумію, ваш стан зараз.

Вона продовжувала говорити, а я розуміла, що не розумію її слова, що все зливається в один нескінченний потік безглуздя.

– Вибачте, Наталя.

– Ні, я не вірю, – похитала головою. – Мені почало страшно нудити ще кілька днів тому. Вранці та ввечері теж. А ще затримка, хоч місячні у мене завжди в однаковий час. Ви самі знаєте, мій організм працює як годинник!

– Аналіз крові не обманює. Вчора дані надсилав новий лаборант. Він переплутав картки, тож виникло багато непорозумінь. Але сьогодні вранці ситуація прояснилася.

– Давайте зробимо аналіз ще раз.

– У цьому немає сенсу, але якщо ви наполягаєте…

– Так.

– Результат буде готовий завтра. Можу надіслати вам прямо на пошту.

– Добре.

Я маю бути впевнена у всьому напевно.

– Нудота може бути реакцією на стрес, – припустила лікарка. – У вас останнім часом траплялися якісь хвилюючі події?

Мабуть. Зрада коханого чоловіка та кращої подруги. Такий поворот мене схвилював.

Але нудота почалася раніше, саме тому я вирішила здати аналізи.

Лікар відвела мене до іншого кабінету. Незабаром прийшла медсестра. Поки вона брала кров, я відчувала, як усередині наростає тривога.

А якщо я справді не вагітна? Якщо жодної дитини немає?

Лікарка говорила дуже впевнено, пояснила всю цю ситуацію. Сумніву в її словах не лишалося.

Мені навіть дихати стало тяжко.

Дізнатися про дитину, випробувати цю ні з чим не порівнянну радість і все втратити.

Зрада поранила боляче.

Але це ще гірше.

Порожнеча всередині.

Медсестра вийшла з кабінету, і я накрила живіт долонею. Намагалася розібратися у власних відчуттях, але термін ще дуже маленький. Навіть якщо я ношу під серцем малюка, то зараз він занадто малий, поки що не ворушиться, не штовхається. Я не зможу нічого відчути.

“Але якщо дитини немає, це навіть на краще, – включився голос холодного розуму. - Мені буде простіше знайти роботу, влаштуватись у житті заново. Хто візьме на посаду вагітну жінку? Пологи, декрет. Кому потрібні ці турботи?”

Я почну з чистого аркуша. Можливо, мине кілька років, і я зустріну справжнє кохання. Зустріну чоловіка, який ніколи не зрадить і триматиме слово.

Зараз мене від однієї думки про стосунки починало нудити. Не важливо, з ким. Я не знала, як узагалі тепер зможу вірити людям. Але краєм свідомості розуміла, час багато змінює. Час лікує.

І все ж…

Я так сильно хотіла цю дитину. Начхати, що Емін батько. Це не важливо. Маля буде тільки моїм. Я подарую йому все своє кохання. Досить страждань. Потрібно дочекатися результатів нового тесту.

Я вийшла з кабінету і попрямувала до ліфта. Тільки дійти не встигла, завмерла на півдорозі.

– Привіт, Наталко, – як ні в чому не бувало посміхнулася мені Аврора. – Чому ти не відповідала на мої повідомлення та дзвінки?

Від її нахабства мене ніби паралізувало.

– Нам все одно доведеться поговорити, – продовжила вона. – До речі, я тепер теж ходитиму до цієї клініки. Можливо, навіть до твого лікаря. Поки що тільки записалася на первинний прийом, мене ще не направили.

– Нам нема про що говорити, – рівно відповіла я і рушила далі, повз неї.

Але Аврора не збиралася здаватися так легко. Колишня подруга схопила мене за руку, намагаючись затримати.

Я різко відсторонилася і відсмикнула руку. Мене охопило тремтіння від огиди.

– Емін збирався тобі все розповісти. Сам. Але ти зненацька приїхала до офісу. Звичайно, ми на тебе не чекали… ти мала дізнатися про все в іншій обстановці, – поспішно промовила Аврора і запитала: – Ти ж даси Еміну розлучення?

Першою реакцією було випалити – ТАК! Я сама подам на розлучення. Чим швидше, тим краще. Вирушайте до біса. Ви обидва.

Але щось усередині мене сколихнулося, і я відповіла зовсім інакше.

– Ні, – кинула без емоцій. – Чого б нам розлучатися?

Аврора змінилася на обличчя. Дивно, від її впевненості та спокою не залишилося сліду.

– Як це? – забурмотіла вона: - Я вагітна. Емін так довго чекав від тебе спадкоємця, але нічого не вийшло. Я можу дати йому все і…

– Байсарови не розлучаються, – повторила фразу чоловіка буквально. – Ніколи.

Розвернулась і пішла до ліфта.

Аврора більше не намагалася мене зупинити.

Коли дверцята ліфту закрилися за моєю спиною, я дозволила собі видихнути і затиснула рота долонею. Сльози підступили до горла, ридання душили мене.

Ні. Не час. Не зараз.

Біль обпік із новою силою. Зустрічі з Авророю в клініці я точно не чекала. Особливо зараз після чергового удару.

Її перекошене від хвилювання обличчя слугувало слабкою втіхою.

Емін і справді говорив так.

"Байсарови не розлучаються ніколи".

Але він взагалі багато чого говорив, а потім вирішив переспати з моєю найкращою подругою. Словам чоловіка не було віри. Наші стосунки тепер можливі лише в одному форматі.

Розлучення. І це край!

Але ніхто з них не повинен бачити моїх сліз. Ніхто. Тому я швидко промокнула обличчя паперовою серветкою і зім'яла її в долоні.