=5=

Ранок почався з чергового нападу нудоти.

Я дивом встигла добігти до вбиральні. Затиснула рота долонею і швидко повернула кран, відкриваючи воду. Тільки після цього нахилилася над унітазом.

Не хотіла, щоби хтось почув. Ділара цілком могла опинитися під дверима. Тітці Еміна до всього є справа.

Вчора в неї і так могло зародитися багато підозр щодо вагітності. Давати новий привід я не хотіла.

Мене вирвало.

Сподіваюся, невдовзі токсикоз відпустить. Інакше як я працюватиму в такому стані? Хоча поки що я взагалі погано уявляла, де зможу знайти вакансію.

Моя кар'єра була не надто тривалою. Резюме навіть заповнити нема чим.

Помічник у відділі реклами. Потім перерва цілих п'ять років.

Звичайно, за цей час я почала непогано розумітися на дизайні інтер'єру та матеріалах для ремонту. Але у резюме це не запишеш.

Гаразд, вирішуватиму проблеми в міру їх надходження. Спершу треба отримати назад свою квартиру. Потім розберуся з роботою.

Я добре знаю англійську мову. Може, це допоможе? Правда без практики.

Нічого, впораюся. Головне – впевненість. Якось проб'юся.

Я вмилася і повернулася до своєї спальні. Швидко привела себе в порядок і вже збиралася знайти Ріната, щоб обговорити з ним головне питання, що цікавило мене, як раптом завібрував мій телефон.

Перша думка – Емін.

Я навіть не встигла глянути на екран, але серце вже зайшлося, забилося настільки сильно, що в мене перехопило подих.

Ні. Не хочу говорити з ним. Бачити його не хочу. Ніколи!

Я потяглася за телефоном, щоб зрозуміти, чи вірна моя здогадка. Відповідати точно не збиралася.

Але дзвонив зовсім не Емін.

Хоча легше від цього не стало.

– Так, – тихо відповіла я.

– Пані Байсарова? – пролунав бадьорий жіночий голос у динаміці, звичне звернення неприємно різануло, і я скривилася.

– Так, слухаю вас.

– Чи матимете можливість приїхати в клініку сьогодні? – Поцікавився адміністратор медичного центру, який я відвідувала вже кілька років.

– Навіщо? – напружувалася я. – Вчора в мене вже був прийом. Ми все обговорили.

– Ваш лікар хотів би зустрітися з вами знову найближчим часом.

– Є проблеми? Щось не так із моїми аналізами?

Усередині спалахнула паніка.

Раптом моя нудота не просто токсикоз? Раптом це симптом чогось поганого? Але вчора все було гаразд. Мій гінеколог радів разом зі мною добрим новинам.

– Будь ласка, не хвилюйтесь, – відповів адміністратор. – Якби виникли серйозні проблеми, ваш лікар особисто вийшов би на зв'язок. Зважаючи на все, потрібен додатковий огляд.

– Добре, – мимоволі закусила губу.

– То ви матимете можливість приїхати до нас?

– Звичайно.

Вибрала час раніше. Навіщо зволікати?

Після дзвінка із клініки стало неспокійно. Виникло тривожне передчуття. Хоча тут я вже сама себе накручувала.

Після кошмарних сюрпризів досі не могла прийти до тями.

– Ключі від квартири привезуть в обід, – повідомила мені Ділара, як тільки я опинилася у вітальні. – Не переживай. Усі твої речі на місці.

Схоже, Рінат провів ще одну бесіду.

– Добре, тоді я встигну повернутися.

– Куди це ти так рано? – Здивувалася Ділара і примружилася так, ніби хотіла прочитати мої думки по очах. – Присядь за стіл, разом поснідаємо.

– Не можу, – заперечливо похитала головою. – Виникли термінові справи.

– Які справи? Ти ж не працюєш.

– З чого це ви взяли? – Поцікавилася я.

– А що? Ти за ніч роботу встигла знайти?

– Вибачте, поспішаю.

Я постаралася якнайшвидше покинути квартиру.

Розмовляти нам з Діларою нема про що. Заберу ключі опівдні та й годі. Аби Емін не вирішив навідатися туди в гості.

Хоча, може, він мене й не шукав? Жодного пропущеного виклику від нього, жодного повідомлення.

Зате від Аврори виявилося безліч дзвінків. Колишня подруга написала мені в усі месенджери. Звісно, ​​я нічого не читала. Просто видалила повідомлення та скрізь її заблокувала.

Емін мовчав.

Але, мабуть, не в той час я про це подумала.

Тільки-но сіла в машину, як побачила, що до під'їзду Байсарових під'їхав величезний позашляховик чоловіка. Автомобіль дуже помітний. Такий у місті лише один.

Я міцніше стиснула кермо. Затамувавши подих, спостерігала, як дверцята відчинилися і вийшов Емін. Він одразу попрямував у під'їзд. Розгонисті кроки, впевнені рухи.

Я кохала свого чоловіка. Мене заворожувало навіть те, як він рухався, як тримався. Я дивилася на нього та посміхалася.

Мій! Перший та єдиний…

Тільки я йому ніхто. Не перша. Вже точно не єдина. Один із номерів у нескінченному списку перемог.

Все це у минулому.

Добре, що ми зараз не зіткнулися. Дуже вдало вийшло. Я не змогла б з ним спілкуватися, не змогла б говорити.

Сподіваюся, коли я повернуся за ключами, Емін уже поїде.

Хоча краще не ризикувати. Можна когось попросити. Нехай винесуть мені ключі донизу, прямо в машину.

Я поїхала до клініки. Дуже намагалася припинити думати про чоловіка. На автоматі глянула на панель приладів. Бак майже на нулі. Потрібно заправитися.

Довелося зупинитися на найближчій автозаправці. Зайшла розплачуватись усередину і не змогла втриматися. Замовила хот-дог. Надто вже спокусливо пахло.

Я сама не помітила, як швидко все з'їла, ще й із кетчупом, із майонезом. Зазвичай, я не купувала таку шкідливу їжу. Гостре мені взагалі не подобалося.

Подумала про дитину та посміхнулася.

Я багато читала про вагітність, тому розуміла, смаки в їжі можуть сильно помінятися.

Зараз я почувала себе добре. Навіть було важко повірити, що зовсім недавно мене нудило.

Думки про Еміна відступили на другий план. Я думала про свою дитину.

Ось тільки в клініці на мене чекав справжній шок.