=4=

Ділара продовжувала говорити, але я вже не чула її.

Шлунок звело, а до горла підкотилася нудота. Мені стало настільки погано, що стримуватися не було сил. Я тільки й встигла пробурмотіти:

– Мені треба у вбиральню!

І ковзнула за потрібні двері.

На щастя, я не раз бувала в цій квартирі, тому добре знала, де знаходився туалет.

Там я ледве встигла нахилитися над унітазом.

Мене буквально вивернуло навиворіт.

Холодний піт пробив тіло. Тремтіння пробігло по руках і ногах. Але вже за кілька секунд стало легше. Я змогла видихнути і вмитися, ретельно прополоскати рота. Наспіх привела себе до ладу, а потім глянула в дзеркало.

Намагалася оцінити зовнішність неупереджено. З боку.

Невже я так сильно запустила себе, що чоловік захотів іншу жінку?

Косметикою майже не скористалася. Сьогодні на мені ніякого макіяжу. Ну якщо не брати до уваги тонкий шар пудри. Звичайно, це не йшло в жодне порівняння з тією кількістю косметики, яку регулярно наносила на своє обличчя Аврора.

Але Еміну не подобався яскравий макіяж. Коли я підводила очі чорним олівцем або наносила червону помаду, він хмурився і кидав якусь фразу, після якої мені самій хотілося змити всю косметику з обличчя.

І що зі мною не так?

Я поправила волосся і подалася вперед, прискіпливо вивчаючи власне відображення у дзеркалі.

Яких модних процедур мені не вистачало?

Аврора робила собі все. Ботокс на перенісся, щоб прибрати одну зморшку. Губи. Вилиці та кути щелеп як у відомої голлівудської зірки. Змінювала форму брів щосезону залежно від модних віянь.

Я нічого не робила. Але мені подобалася моя зовнішність.

Брови красивої форми. Їх навіть вищипувати не треба. Губи, вилиці, підборіддя… мене все це влаштовувало.

Може, я не модель. Звичайна дівчина. І що?

Емін покривав моє обличчя поцілунками, шепотів ніжності, стискав мене в обіймах і присягався, що ніколи не відпустить.

А потім зрадив.

Тому що я погладшала?

Так, я давно перестала стежити за вагою. Можливо, набрала кілька кілограмів. Але вони мені ніяк не заважали.

Я обняла себе руками і відвернулася від дзеркала.

Хіба це важливо? Чому він зрадив?

Все вже сталося. Пізно в цьому розумітися. І який сенс?

Може в Аврорі його привабила не лише яскрава зовнішність, а й її активність. Все ж таки ми познайомилися на роботі. Тепер я стала домогосподаркою. Може, він занудьгував, захотів пригод…

Я похитала головою, відганяючи ці думки геть.

Сльози навернулися на очі, а плакати в туалеті Ділари я не збиралася.

– Мій малюк, – прошепотіла я і повільно провела долонями по животу. – Обіцяю, я дам тобі все найкраще. Я знайду гроші. Роботу. Я все для тебе зроблю.

Дитина допомагала мені триматися в цій жахливій ситуації. Моє маленьке чудо. Мій довгоочікуваний малюк.

Як же сильно хотілося захистити дитину від цього бруду.

– Наташо, ти в порядку? – почувся голос Ділари.

– Так.

– Можна зазирну?

І не чекаючи відповіді, вона відчинила двері.

– Хочеш води з лимоном?

– Ні дякую.

– Ти б таки зробила тест на вагітність, – продовжила жінка і подивилася на мій живіт, від неї явно не сховалося те, як я обняла себе.

– Навіщо? – Якомога спокійніше запитала я. – Сьогодні була у лікаря. Немає жодної вагітності.

– Лікарі помиляються, – розвела руками Ділара. – Тебе знудило.

– Мене занудило від ваших слів! – роздратовано кинула я. – Дайте мені ключі від квартири, а я сама розберуся з мешканцями.

– Тихіше, Наталко. Чому ти так нервуєшся? Якщо ти зможеш завагітніти, то Емін відправить цю дівчину на аборт. Я навіть не сумніваюсь.

– Та що ви таке…

– А що? Йому потрібний спадкоємець. Ти заспокойся, Наталко. Нема чого пороти гарячку. Емін на тій дівці не одружується. Або відправить на аборт, або забере дитину після пологів. А ти можеш цього малюка няньчити. Ну, якщо зі своєю дитиною так і не складеться.

Ділара розповідала про це так спокійно і незворушно, що я починала сумніватися у своїй адекватності.

Раптом це зі мною проблема, якщо я зовсім не розумію хід її думок?

Що за маячню вона верзе?

– Повір, Наталко, немає жодної проблеми в тому, що чоловік тобі зраджує. Захотів трохи побавитися. Ну буває. Чоловікам нудно все життя залишатись із єдиною жінкою. Тут навіть перша у світі красуня стане прісною. Їм хочеться різноманітності. Ось хай погуляє. Повертається він же до тебе!

Пролунав дзвінок у двері.

– Ой, Рінат приїхав, піду зустрічати, – засяяла Ділара.

Я припала до стіни. Накотила втома.

Зараз я вже погано уявляла, як виселятиму з квартири родичів Ділари.

Але куди ще піти? Додому точно не повернуся. А спати в машині таке собі задоволення.

Машина... це теж власність Еміна. Він купив її.

Мені хотілося повернути чоловікові все. До копійки. Бажано вирахувати і віддати те, що він на мене за всі роки шлюбу витратив.

Дурість, звичайно. У моєму становищі так робити не можна. Я сама винна, що колись відмовилася від роботи.

Нічого. Я знайду спосіб змінити життя. Краще пізно ніж ніколи.

– Наталю, – звернувся до мене Рінат. – Радий тебе бачити у нас у гостях. Хоча сама ситуація зовсім не радісна.

– Я заїхала по ключі від своєї квартири. Виявилося, що Ділара здає її вашим родичам. Але зараз у мене таке становище, – я запнулася.

– Їм доведеться з'їхати. Я хочу заселитися до цієї квартири сьогодні.

– Сьогодні?! Ти що! – обурилася тітка Еміна. – Ніч надворі. В них маленькі діти. Куди вони зараз поїдуть?

– Не знаю, – усередині мене знову спалахнуло роздратування. – До вас. До Еміна. До моєї вагітної подруги, з якою ви всі тут встигли познайомитись. Якщо чесно, мені байдуже. Ви навіть не спитали мене, коли розпорядилися моїм житлом.

– Ох, Наташо, ти так кажеш, бо в тебе самої дітей немає. Вони ж уже сплять. Як їх піднімати зараз? Будити, везти невідомо куди… а район у тебе не найкращий, до речі. Там уночі небезпечно!