Зрада. Тепер я не твоя

Розділ 16

Точка доступу

Уляна

 

Арсен стояв за два кроки від мене. Він одразу помітив телефон у моїй стиснутій руці.

— Що сталося?

— Кирило відкрив для мене новий розділ сімейного права, - видихнула я з сарказмом. - Виявляється, цілувати інших жінок можна. Головне - штани не знімати.

Арсен перестав усміхатися. Його очі остаточно потемнішали.

Саме в цю мить на терасу вийшли Саша з тіткою Тамарою.

— Сашо? - насупився він, переводячи погляд на сестру. - Ти що тут робиш? Хоча адміністратор уже доповів про твої ранкові виступи біля стійки.

— От ябеди на рецепції! - пирхнула дівчина.

– Не сварись, Бересте, - я торкнулася його передпліччя. - Твоя сестра якраз оплакувала весілля Гліба. Не чіпай її.

Арсен здивовано глянув на мене, потім на почервонілу Сашу, і жорстка лінія біля його губ нарешті розгладилася. Тітка Тамара ледве стримувала сміх.

— Ми вже ідемо до головного корпусу, Арсене. Не будемо вам заважати.

Саша на прощання швидко обійняла мене за плечі й гаряче прошепотіла на вухо.

— Тільки Глібові нічого не кажи!

— Подумаю над твоєю пропозицією. - усміхнулася я.

Коли їхні силуети зникли за поворотом алеї, ми повільно рушили до котеджу. Під ногами тріщала суха хвоя. Я переповіла кожне слово Кирила. Арсен слухав, не перебиваючи. Лише щелепи стиснув так, що виразніше проступив шрам на щоці.

–  Він зрозумів, що ти справді йдеш, - сказав Арсен. - І тепер пробує змусити тебе сумніватися.

— Найгірше, що він навіть не розуміє, наскільки принизливо це звучить.

— Улю, ти пароль від пошти зміни.

— Бересте, я щойно вислухала від одного чоловіка, як мені жити. Ти вирішив продовжити?

— Ні. Просто питаю, чи хочеш ти, щоб Савицький і далі читав твої листи.

Я невдоволено зиркнула на нього. І заперечити нічого.

— Тоді наступного разу починай із запитання, а не з інструкції.

— Врахую, рудоволоса, - усміхнувся він.

Берест зупинився посеред кімнати й уважно подивився мені в очі.

– Я можу залишитися сьогодні. Якщо ти хочеш.

Я подивилася на його широкі плечі, на спокійну впевненість у погляді й відчула, як відступає тривога.

– Хочу. Залишся.

Увечері я першим ділом змінила паролі на пошті та примусово скинула всі активні сесії на сторонніх пристроях, відрізавши домашній планшет Савицького від свого. Арсен розпалив камін і приніс ковдру на диван.

– Бересте, ти ж не помістишся на ньому по довжині, - я зупинилася в дверях спальні.

– Зігну ноги.

– Ну дивись. Заодно скромності повчишся.

— Улю, не вимагай від мене неможливого, - хмикнув він у напівтемряві.

Я засміялася й пішла до спальні.

Близько другої ночі сон остаточно розвіявся. Голова гуділа від уривків розмов із Кирилом. Я підвелася з ліжка й босоніж вийшла у вітальню по воду.

Арсен не спав, сидів біля каміна з ноутбуком. Побачивши мене, він закрив кришку, підвівся й підійшов до кухонного острівця. Забрав із моїх пальців склянку, наповнив її  теплою водою й помітив, як я здригнулася від нічної прохолоди.

— Змерзла?

Не чекаючи відповіді, він зняв зі спинки крісла свою фланелеву сорочку. Я накинула її на плечі, але з коміром не впоралася - тканина незручно згорнулася біля шиї. Арсен зробив крок уперед і обережно розправив комір. Його пальці торкнулися моєї шкіри, і я підняла погляд. Він стояв зовсім близько, що я бачила маленьку світлу риску біля його брови - ще один давній шрам. Колись любила торкатися його. Моя рука мимоволі піднялася, але я вчасно зупинилася.

Арсен помітив цей рух. Подивився на мої губи, потім знову в очі. Він стримав себе й першим повільно відступив на крок.

– Іди відпочивай, руда, - тихо видихнув він, і його голос прозвучав із легкою хрипотою. - Завтра буде інший день.

Я кивнула й повернулася до спальні, міцно тримаючи пальцями тканину його сорочки, хоча в цю мить хотіла від нього зовсім інших слів.

 

О сьомій ранку телефон на тумбочці різко завібрував, висмикуючи мене зі сну.

Кирило.

Я розблокувала екран і завмерла.  На фотографії були знайомі дерев'яні ворота й вивіска «Тихий берег».

Під знімком було повідомлення. «Гарне місце, Уляно. Особливо якщо врахувати, кому воно належить».

Я сіла на ліжку. Кирило знав Берестів багато років. Але я не говорила йому, що поїхала саме сюди. Учора він вимагав назвати координати.

А тепер прислав знімок. Звідки він знає, де я знаходжуся? 




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше