Епілог

Три роки по тому

Це було найважче завдання. Блакитні напружені очі весь час стежили за непосидючими дітлахами, що перевертали з ніг до гори увесь дім. А малі бешкетники Зульфія та Зиґфрід мали просто невичерпний запас енергії, обоє були невгамовними, вередливими дітлахами. Як казав Заур, характером вони пішли у свою матір, хоч зовні були схожі на Заура. Обоє такі кумедні, лисуваті опецьки.  І міг би очільник Ордену комусь доручити цю надскладну роботу, та Амірах просила саме його наглядати за дітьми. Адже практично увесь час був зайнятий своєю роботою головний маг Королівства, очільник Об’єднаного Ордену магів.

За три роки місце сховку піщаних скорпіонів переросло у справжнє місто, яке називали вже Об’єднаним Орденом. Багато нових будинків та споруд з’явилося біля тих скелястих гір, що колись ховали піщаних скорпіонів від усього світу.

Заурові вдалося вивести цю спільноту магів на абсолютно новий рівень. Але зовсім не так, як це робив його батько. Не викликати темні сили, а залучати нових сильних магів. Дозволити та заохочувати шлюби між магами, вишукувати у людському світі людей з незвичайними здібностями. І це йому, дійсно, вдавалося.

По-перше, вже не було ворожого ставлення до жінок. В Об’єднаний Орден приймали всіх, хто володів магією: і жінок, і чоловіків. По-друге, Амірах вдалося переконати свого батька, що майбутнє світу людей саме за магічно обдарованими людьми. І ніяк не можна зневажати їх. Звісно, у королівському палаці нічого не змінилося. Король Амадеус чомусь так і зберіг свою особисту неприязнь стосовно магів і в столиці все залишалося по-старому. Хоча сподівалася Амірах, що все зміниться, коли її син Зиґфрід стане новим королем.

А от в самому Королівстві Сипучих Пісків маги набували нового статусу. Їх поважали, ними захоплювалися і прагнули жити в Ордені.  І з кожним днем Заур набував усе більшого впливу й визнання.

Напевно, це мало б занепокоїти богів. Проте вони були спокійні та між світами панував мир та гармонія. Вони дійсно довіряли Заурові. Періодично боги спускалися у світ людей. Акварія нарешті відчепилася від Заура. Феріус розповідав, що вона створила собі декілька тритонів, які були абсолютною копією головного мага. Та Заурові було на те абсолютно байдуже, він був вірним своїй дружині. До речі, з Феріусом у них склалися дружні стосунки.

А от Піщаниця не змогла  пробачити нахабство та непокору Заура, завжди холодно із ним поводилася. Вона так і не знайшла кохання. Напевно тому, що боги не вміють кохати.

Але в день народження дітей своєї улюблениці Піщаниця зробила їй неоціненний подарунок, той, про який так просила Амірах. Богиня повернула із заслання батька Заура та дозволила йому жити в Ордені. Це було дуже великодушно та щедро з її боку. Звісно, він не мав уже магії та впливу на Орден, але міг спокійно доживати своє життя, беручи участь у вихованні своїх онуків та спостерігаючи за щасливим подружнім життям свого сина.

Зрозуміло, що не все було райдужно та безхмарно в молодого подружжя. Іноді й непорозуміння, іноді молода очільниця Ордену показувала свій норов та й королівські звички нікуди не ділися. Але Заур був мудрим чоловіком. Важко було йому звикнути до того, що навіювання діє на всіх, окрім дружини. Доводилося переконувати, сперечатися, але наказувати їй він ніяк не міг.

І у той день, коли Амірах мала невідкладні справи у місті, йому не вдалося переконати зайняту жінку взяти дітлахів із собою. Мав бідолашний сам-один їх розважати.

А коли нарешті повернулася Амірах, то трапився у їхньому затишному сімейному гніздечку величезний скандал, ніби грозові хмари зібралися над домом Заура, а влучні блискавиці били нещадно саме в нього.

Адже зустріла кохана дружина на базарі колишню коханку. Не дивно, що Маріда, яка на базарі торгувала соковитими фруктами, упізнала Амірах. Про неї багато говорили, її дітьми щиро захоплювалися. Подейкували, що ці малята поєднали у собі дві магічні здібності: навіювання та магічний імунітет. Однак це були лише чутки та припущення. Допоки діти малі, ніхто не міг достеменно знати про їхню магію.

Але ж упізнала Маріда щасливу суперницю, бачила її й до того, але ж здалеку. А от саме в той день, саме в незнайомої торговки захотіла Амірах замовити велику партію фруктів. Не стрималася ображена жінка й зацідила ошатно вбраній очільниці Ордену соковитою полуницею прямо межи очі. Це був сором несказанний. Ще й на сукню ніжно-бузкового кольору висипала кошик.

Але ж завершилося без бійки. Амірах була з охоронцями, Маріду за розбій ув’язнили.

Та скандал вдома був не через зіпсовану остаточно сукню, Амірах звинуватила Заура у цинічній бездушності.

- Ти міг би їй навіяти, щоб вона собі знайшла когось і забула про тебе. Чому ти цього не зробив?

- Бо я хотів, щоб усе було чесно й правильно. Я сказав їй правду! О, боги, Амірах, от у чому ти мене звинувачуєш? У тому, що я відшив колишню коханку. Напевно, не варто було цього робити, так? Хай би залишалася про всяк випадок?

- Я хочу, щоб вона про тебе забула! – гнівно вимагала Амірах.

Не мав вибору Заур, хто ж сперечається із розсердженою жінкою. Маріду звільнили з ув’язнення, довелося її в Орден забрати. І там щоденно працював з нею Заур під наглядом Амірах, звісно. Сильним магом був головний, через якийсь час Маріда вже байдуже на нього дивилася. Проте зацікавився нею гепард Геріус. І попросив якось у Заура, щоб той навіяв закоханість Маріді, щоб ним, Геріусом, зацікавилася. На що Заур мудро відповів: