Глава 33. Короткі розмови та прості рішення

Грозовою хмарою крокував король Амадеус у покої до своєї доньки. Гучно та болісно стукотіли в його голові слова лікаря. «Так, Ваша Величносте, абсолютно впевнений. І на шиї характерні знаки, і на стегнах. А стосовно головного я не сумніваюся. Принцеса Амірах, на жаль, втратила цноту».

Це був скандал! Довелося пообіцяти лікареві титул та великі статки за мовчання. Та ще загроза страти налякала його. Сподівався король, що мовчатиме лікар. Але ж як тепер бути з донькою?

Служниці вже майже зібрали принцесу до урочистої вечері. Залишилося укласти лише її густе волосся. Стояла, мов дивовижна квітка, перед дзеркалом, у пишній смарагдовій сукні. Сплюндрований той смарагд, спаплюжена честь принцеси.

- Усі геть! – прогуркотів голосно, мов той грім, король. – Я зараз матиму коротку розмову з тобою, Амірах!

Амірах злякалася. І якби очікувала такого спалаху гніву батька, то, певно, щось би вигадала. Але звинувачення та розлючення батька стали для неї прикрою несподіванкою. Вона просто розгубилася.

- Зізнавайся, хто він? Це той добрий та порядний сміливець, що тебе через кола проводив?!

- Тату, я …- навіть підібрати слів не могла бідолашна принцеса.

- Якщо він взяв тебе силою, я відриватиму його шкіру шматками сам! Повільно й довго! – лють так і клекотала всередині в Амадеуса.

- Ні, - скрикнула Амірах, - не силою, я сама! Тату, я кохаю його!

Хмикнув король зневажливо, пройшовся кімнатою, намагаючись втамувати свій гнів. Стискав кулаки так, що аж пальці хрускотіли.

- Добре, Амірах, я спробую думати розважливо. Скажи мені, хто він?

- Заур, - промимрила собі під носа.

- І… - запитально подивився на неї батько.

- І все, - прошепотіла. Не розповідати ж батькові, що Заур – маг навіювання. Тоді точно на чоловіка чекає лише смерть.

- Можливо, він з якогось знатного роду? Хоча таке ім’я вперше чую, - замислився, потираючи пальцями насуплене чоло. - Але ж титул, якісь володіння є у нього? Не може ж бути він простолюдином?

- Він не знає, хто його батьки, - сказала правдиво, що розповідав їй раніше Заур.

- Де він зараз?

- Я не знаю, куди закинула його богиня, - це також була правда. Амірах і гадки не мала, де знаходиться Орден.

Король знесилено опустився в крісло, мов громом був прибитий. Напружена тиша зависла в кімнаті. Амадеус думав.

- Я завжди був м’яким та піддатливим із тобою, моя донечко. Потурав твоїм забаганкам та не зважав на твої витівки. Але це занадто серйозний проступок, Амірах. Я не можу дозволити своїй дитині впасти у прірву. Ти повинна погодитися на цей шлюб із нашим сусідом.

Амірах не вірила, не сприймала це, як дійсність. Дивилася на батька якось беземоційно та думала, як їй вчинити. А тим часом батько продовжував переконувати у доцільності цього шлюбу.

- Я все зважив, ти повинна зрозуміти! Він недалекий та не надто розумний король. Ти, Амірах! Саме ти будеш королевою, зі своєю вродою та розумом зможеш керувати ним та управляти обома королівствами! Це такий шанс, Амірах! Це твоя можливість стати могутньою правителькою! Ми отримаємо вихід до морів, ми збільшимо нашу територію втричі!

- Але я не хочу цієї влади, батьку, я не хочу корони й королівства! – намагалася ще якось переконати його.

- А чого ти хочеш, Амірах? Що може бути для тебе, як наслідної принцеси, важливіше за твоє королівство, твій народ?

- Кохання, - прошепотіла ледь чутно.

- До чоловіка, з яким ти знайома лише два дні? – вражений був король, не вірив.

- Мені здається, що я знаю його усе моє життя, що він призначений мені долею.

- А волею богині та батьківським рішенням тобі призначений король сусіднього королівства! – дратувався Амадеус, нервово постукуючи по бильцю крісла.

А потім і взагалі, відводячи погляд, зі злістю промовив:

- Лікар передбачає, що ти можеш завагітніти. Ти юна й недосвідчена, Амірах, а цей поганець цим скористався! Я присягаюся, що він помиратиме довго й у страшних муках.

- Тоді і я помру, я не житиму без нього, можеш і мене страчувати заразом! – схрестила руки на грудях та сльози розпачу забриніли на очах.

Підійшов Амадеус до своєї дитини, пригорнув до батьківського серця.

- Дитинко моя, дівчинко нерозумна, невже ти не розумієш? Я люблю тебе більше ніж своє життя. Я не дам тобі поганої поради. Ми не маємо ні часу, ні вибору, Амірах. Якщо ти справді вагітна, то ким буде твій син та мій онук? Ніким, байстрюком!

- Але ж батьку, якщо я вийду заміж та народжу дитину. Це ж буде чужа дитина, не його нащадок. І це дитя може бути …- замовкла вчасно, бо ще й ошелешити батька тим, що дитина, можливо, матиме магічні здібності було зовсім не розумно.

- Той телепень-король навіть не помітить. Скажеш, що малюк схожий на мене в дитинстві.

Поглянула на батька злякано Амірах, бо навіть приблизної схожості два найдорожчі її серцю чоловіки не мали. Але якщо одного вона ледь знала, то емоції другого їй були відомі досконало. Бачила цю тверду рішучість на його обличчі, цей зморщений у беззаперечній непохитності лоб. Вона розуміла, що батько вже все вирішив.