Глава 32. Амурні справи Амірах

Радісна звістка сколихнула увесь королівський палац. Адже коли принцеса Амірах прийшла до тями, посумувала декілька хвилин на самоті та й вийшла зі своїх покоїв, то це надзвичайно здивувало варту. Що ж за дивина така! Усі знали, що принцеса зникла два дні тому, тож побачити її в палаці ніхто не очікував. Помчала служниця повідомити королю Амадеусу приголомшливу новину.

Король Амадеус був доволі стриманим, розсудливим та неймовірно вродливим чоловіком. Його донька була як дві краплі води схожа на нього. Лише риси обличчя мала значно витонченіші та й очі кольору нестиглої оливки. Амадеус же мав чорні, надзвичайно проникливі очі, які засвітилися неосяжною радістю, щойно він побачив Амірах.

Не встигла навіть дійти до покоїв батька, він першим вибіг їй назустріч.

- Амірах, дівчинко моя, - вигукував щасливо, - де ж ти була, зіронько! Цвіт мого серця! Що трапилося з тобою, душе моя?

Обіймав її, оглядав лице, тіло, чи немає ран випадково. Але принцеса мала здоровий вигляд. Ще й одяг той дивний, подарований богинею. Не мала часу й перевдягнутися навіть.

 - Розкажи мені, серденько, сил немає терпіти, - благав батько. – Чи може ти голодна, стомлена? Як ти почуваєшся?

Ох, ця батьківська турбота огорнула її враз теплотою та щемливою ніжністю.  

- Ходімо, батечку, до мене. Я все тобі розкажу.

І, мимохідь даючи розпорядження служниці щодо їжі, поспішив король у покої принцеси. Руку доньчину ні на хвилину не відпускав.

Облаштувавшись зручно на відкритій терасі, принцеса почала свою розповідь. Зефірний вітерець ледь ворушив її смоляні кучері. І поправляючи їх, обдумувала Амірах, перш за все, як у вигідному світлі подати Заура.

- Тату, мене забрала богиня Піщаниця у свій світ, - почала розповідати Амірах, мнучи розшиту подушку. - Це трапилося раптово, коли я перебувала у ювелірній крамниці.

- Ох, донечко, пощастило ж тим недолугим охоронцям, що ти вчасно зʼявилася. Бо на завтра запланована страта, причому ювелір також мав би бути страчений!

- Ні-ні, не потрібно цього робити! Богиня висмикнула мене у свій божественний простір. Ніхто не винен у тому, що трапилося. Але ще один випадковий чоловік туди потрапив разом зі мною.

- Який такий чоловік? - напружився король.

- Сміливий, добрий, розумний, - похвала лилася рікою із вуст принцеси. - Тату, він переносив мене через лаву, він переводив мене через провалля. З його допомогою мені вдалося плисти підземною рікою, а коли ми проходили через сипучі піски та в мене було зневоднення, він напоїв мене своєю кровʼю! Ти уявляєш! Це неможливо збагнути та усвідомити! Це неоціненно.

Та якийсь насурмлений був король Амадеус.

- Тобто, ви пройшли кола захисту, а потім? Ти бачила усіх богів, виходить? І що хотіла від тебе Піщаниця, Амірах?

- Вона хотіла, щоб я залишилася у її божественному палаці, в її світі. Однак я відмовилася, бо хочу жити серед людей.

- Це правильне рішення, донечко, - похвалив батько, - навіть не уявляю, як би я жив без тебе.

- А я без тебе, любий батечку, - лащилася до нього, підсунулася ближче на тій канапі. Обійняла ніжно й вже міркувала, як випросити собі Заура в охоронці. Та Амадеус раптом про інше мову завів.

- Вона розповіла тобі правду, так? – і спитавши це, замовк на хвилину.

Адже принесли служниці фрукти, вино, інші ласощі й розставляли все на столиках. Амірах же тим часом спостерігала за батьком. Якесь винувате в нього стало обличчя, зажурений погляд.

- Так, батьку, я знаю правду, - відповіла принцеса, коли вони вже залишилися наодинці.

- Пробач мені, якщо я завинив перед твоєю матір’ю. Це почуття провини досі ятрить мені душу. Хоч уже стільки років пройшло, а ти зовсім доросла, моя маленька дівчинко, - усміхався їй ласкаво.

Проте не зрозуміла Амірах, чому ж почуття вини виникало в батька.

- Але ж богиня сама вселилася у тіло мами? Ти не міг про це знати.

- Не міг і не знав. Проте я відчув, що щось не так, що це вже не моя кохана. Та не зупинився. І потім вона також неодноразово до мене приходила, вже у своїй справжній подобі.

- Після смерті мами? – насуплено спитала Амірах.

Чомусь важливо для неї було, щоб не зраджував батько матері. Хоч і матір свою, звісно, не пам’ятала.

- Так, багато часу спливло після моєї втрати, такої жахливої та болісної, але ж згодом запала мені в серце богиня. Неможливо було не закохатися в це прекрасне створіння. Та й тебе вона дуже любить. Наказувала мені завжди, щоб не був суворим із тобою. Просто дивно, чому вона не явилася мені, не попередила, а просто вирвала тебе у світ богів?

Ох, правду щодо викрадення батькові категорично не можна було говорити.

- Ці боги якісь дивні, непередбачувані, а часом і пихаті! Як когось вподобають, обов’язково нав’язуються, - згадала принцеса й ту Акварію безсоромну, яка до Заура чіплялася.

- До тебе Піщаниця завжди мала щирі почуття, я так гадаю. І взагалі, вона здається мені не такою, як ти кажеш. Не пихатою та не чванливою, а із яскраво вираженим почуттям сумління, совісті. Вона ніби спокутувала свою провину перед твоєю матір’ю, та ще й в останні хвилини її життя обіцяла щасливу долю тобі. О, до речі, про щасливу долю, - згадав щось важливе король. – Сьогодні матимемо вечерю із послами Королівства Мертвого моря. Ти уявляєш, на свято Райдужної Піщаниці якраз і прибули посли з офіційною пропозицією шлюбу. А ти зникла! Оце була несподівана ситуація! Я все хотів сказати тобі, що питання твого заміжжя вже вирішене. Це найкраща пара для тебе, яка тільки могла б бути. Ми об’єднаємо два королівства і ти, моя радосте, станеш найвеличнішою королевою об’єднаних королівств.