Глава 31. Нові виклики та нові потрясіння

Заур втягувався в робочу рутину, ще й скорпіони йому допомагали. Доволі швидко йшов процес відбудови. Наче вже й упевнився, що все у нього вийде та усі проблеми вирішить. Однак новий день приніс нові виклики.

Коли вже стомлене сонце повільно ховалося за скелями, окропленими надвечірнім багрянцем, то явилися до Ордену непрохані гості.

Зграя гепардів-перевертнів залетіла на подвір’я, здіймаючи густу піщану куряву. Це були маги з Ордену вогняних левів. Яким чином їм вдалося так швидко дістатися до скорпіонів та де вони базувалися раніше, Заур не знав. Здогадався, що це все з волі Феріуса так швидко трапилося. Можливо, якось допоміг їм вогняний бог.

Однак новоприбулі члени об’єднаного Ордену зовсім не сподобалися Заурові. Їх було п’ятеро, включно зі своїм, тепер виходить, що колишнім, очільником.

Гонорові, нахабні, задиркуваті – ці зухвальці відразу ніби хотіли показати, що хоч і бог їхній дав таке розпорядження, однак леви, а точніше перевертні-гепарди, з цим категорично не згодні.

Колишній головний ордену був просто скелею м’язів та вражав своїм двохметровим зростом. І силу, певно, мав надлюдську. Підійшов сановито до Заура, першим і почав розмову не з привітання, ні. Задиратися почав, провокувати бійку.

- Я Геріус, головний Ордену вогняних левів. Я перевертень-гепард і повір, що рішенням свого бога я вкрай не задоволений. Тому пропоную тобі розв’язати це питання, хто буде очолювати Орден, боєм. Нехай сильніший переможе, до першої крові битимемося. А як відмовишся, то ти слабак! – і глузливо Заурові в обличчя посміхався.

А його поплічники вже й в коло стали, інші скорпіони також підійшли, уважно спостерігаючи, що ж то буде.

Заур і сам був кремезним та добре розвиненим фізично, проте заглядав у обличчя велетня знизу вверх, підіймаючи голову. Значно  вищим був Геріус, але ж схрестилися безстрашно поглядами. Втупилися один в одного, хоча той нахабний гепард і сам не розумів, що вже програв.

- Ти не будеш зі мною битися. Тобі це не потрібно. А зараз ти скажеш своїм, що ти слухаєшся мене і підкорюєшся мені, - монотонним тихим голосом промовив Заур.

Чудово все ж таки, що його магічне навіювання діяло й на магів. Головне, щоб захистом від магії ніяким не користувалися ті, на кого чинився вплив. Існували й артефакти захисту відповідні, але Геріус, певно, про це не знав. Бо ж підкорився практично відразу та, розвернувшись до своїх, голосно сказав:

- Я підкорююся йому та визнаю його Головним.

Гепарди спантеличено переглядалися. Однак заперечувати не стали. Так от просто й вирішився конфлікт, не встигнувши й розпалитись.

А з часом якось і освоюватися почали, ознайомлюватися з новим місцем перебування.

Розумів Заур, що легко не буде. Дуже виснажувався він за ці дні, адже й непорозуміння якісь були між гепардами та скорпіонами, й керувати орденом було надзвичайно тяжко.

Начебто прижилися з одними новими членами Ордену, як через тиждень навідалися морські  кити. Знову те саме: міряння силами, магією, притирання та освоєння. Він пив магічне зілля для зміцнення своїх сил безперестанно просто.

Але найгіршим було те, що йому доводилося все відкладати й відкладати свою зустріч із принцесою.

Так у клопотах швидко промайнув місяць.  Заур більше не міг відтягувати свою поїздку до неї.

Вирішив особисто проконтролювати останні закупки по господарству й гайнути в столицю до принцеси. Вирушив у місто, прихопивши двох помічників.

Міська площа була уся заповнена гомінким людом. Базарні прилавки ломилися від усілякого краму. Заур ходив між ними, господарчим оком своїм обираючи продукти. Аж раптом відчув, як обіймають його чіпкі руки ззаду.

Обернувся й побачив усміхнену жінку. Ту, яку так і не назвав ніколи своєю.

- Маріда! Який сюрприз, - сказав наче ввічливо, але нахмурився, зрозуміло було відразу, що не дуже приємна та зустріч для нього.

Маріда ту реакцію миттєво помітила. Вона була звичайною, не красунею та не потворою. Але щось таке тужливе проглядалося в її великих чорних очах, темне жорстке волосся прикривала хусткою. А руки свої, загрубілі від роботи, відразу й відсмикнула від Заура.

- Ти не сказав мені, що повернувся. Місяць пройшов вже, а ти вдома не з’являвся. Я приходила до тебе, прибирала, - ніби й намагалася рівно говорити, однак відчувалися нотки докору в її голосі.

Першою думкою було навіяти їй, щоб відчепилася. Однак потім здалося Заурові, що це було б нечесно, що варто поговорити з нею відверто й остаточно розірвати цей зв’язок.  

- Я повинен зізнатися тобі, Марідо, що … - запнувся на хвилину, бо образити її не хотілося та мусив сказати все так, як є. – Не потрібно більше приходити до мене. Між нами все скінчилося. Ти хороша жінка, однак я… Я кохаю іншу. Пробач мені.

Мав все ж таки сміливість сказати їй все відверто. А Маріда враз немовби темною хмарою вкрилася. Сльози аж заблищали в очах.

- Ні, Зауре, як же так! Я ж була з тобою стільки років. Я сподівалася, що ти колись візьмеш мене за дружину, - затремтів голос її розпачливим болем.

А люди снували туди-сюди, недбало їх штовхаючи, навіть не здогадуючись, яка гостра драма відбувалася біля прилавка з пахучими прянощами.