Глава 29. Суд божий

Щедре сонячне проміння заливало усю розгромлену територію Ордену піщаних скорпіонів. Грудами лежало каміння, чорніли від безжальної магії богів де-не-де вцілілі стіни й гнітючою безпорадністю давили зруйновані будівлі.

Та не вся ця нерадісна картина руйнувань лякала Заура, а те, що відбувалося над його батьком судилище. І всесильні боги от саме в цю мить вирішували долю Зенона.

Колишній головний скорпіон ледь тримався на ногах, але ж намагався стояти впевнено перед усім славним товариством.

Сувора Піщаниця ходила по колу й невпинно сипала звинуваченнями, доводячи своїм братам і сестрі, що головний винуватець усіх їхніх бід саме її колишній вірний сподвижник. Аір відсторонено спостерігав за неосяжним небом. Акварія фривольно сиділа у кріслі колишнього хазяїна, спокусливо на Заура поглядаючи. Той вирішив стати трохи поодаль, підпираючи кам’яну, побиту усіма магіями, стіну. Насуплений був увесь, сердитий. Адже не розумів, чим усе закінчиться.

Окрім крісла Аір, з допомогою магічних повітряних потоків, з кабінету Зенона переніс на подвір’я дубовий стіл та стільці.

Феріус сидів за столом і уважно слухав, немовби суддею виступав.

- …Прекрасно усвідомлюючи, які це може мати наслідки, він все одно наважується на таку авантюру. Я б сказала навіть злочин, страшний злочин супроти богів та людей. Це має каратися лише смертю, - невблаганною була ображена богиня землі.

- Я зробив це, бо кохаю тебе, - не збирався покірно мовчати Зенон, виправдовувався. – Мор обіцяв не знищувати світи, а лише управляти ними. Він гарантував, що ти залишишся жити, хоч і без магії, та будеш моєю. Ти отруїла моє життя. Розважалася зі смертними, ще й зі мною мала наглість ділитися своїми походеньками.

- Я вважала тебе своїм другом! – аж покрикувала Піщаниця. – Ти мав би бути надійним моїм захисником та наглядачем у людському світі. Натомість…

- А натомість я спробував здійснити неможливе та завоювати тебе!

- Ахаха, не можеш здобути – так знищи! Хороша ж у тебе логіка, чоловіче, - уїдливо зауважив Феріус.

- Ти хотів викрасти мою доньку Амірах! – продовжувала богиня. – Ще й ужалити найболючіше хотів, мерзенний скорпіоне. Ти чудовисько!

- Мору потрібне було тіло Амірах, бо ти сама знаєш, якою здатністю вона володіє. Мій бог сказав, щойно він потрапить у тіло принцеси, то поглине її магію та буде непереможним. І потім принцеса стане йому непотрібною. Як бачиш, я залишився живий, після того, як впустив у своє тіло дух Мора, хоч і тепер вже без магії. Амірах би також залишилася живою, - не збирався відмовчуватися Зенон.

- Ну, про це ти достеменно не знаєш, чоловіче, - зауважив Феріус.

- Моя провина лише в тому, що я закохався безнадійно в богиню. Від того почуття можна й розум втратити. Я став ненавидіти усіх жінок через неї. Серед моїх вихованців ніколи не було дівчат. Я забирав до Ордену лише хлопців. Бо саме Піщаниця заполонила мене своєю божественною вродою й оселила в моєму серці почуття огиди до усіх інших представниць жіночої статі.

- Так, шановне товариство, я не бачу тут серйозного проступку, - озвалася Акварія, лукаво на Заура поглядаючи. – Ну викликав цей чоловік якусь потвору з потойбіччя. Ну то й що з того, ми ж її побороли. А твій скорпіон, сестро, виявився сильним магом. Зауваж, що він належить до твого Ордену. Ти мала б це передбачити, Піщанице. І за стільки років, поки він керує Орденом не розпізнати його почуття до тебе? Це якось навіть дивно. 

Тут вже не знайшла, що сказати Піщаниця, зиркала лише на Аіра, очікуючи з його боку підтримки. Але Аір, як завжди, витав десь у хмарах. Зовсім про інше мову завів.

- Ідея з різними орденами – це погана ідея. Недарма я не маю свого ордену, бо це тупість. Орден має бути один єдиний, де будуть об’єднані усі маги, що стежитимуть за балансом та гармонією. Щоб жодна інша істота не надумала нас знищити. Не змагатися за якусь унікальну дитину, а всім разом бути.

- Це мудрі слова, брате, - підтримав ідею Феріус. – Я згоден об’єднати свій Орден вогняних левів із вашими, сестрички.

Акварія байдуже кивнула. Її Орден був морських китів, проте небагато уваги приділяла богиня своїм поціновувачам. Існували кити самі по собі.

Аж раптом легковажна богиня, грайливо волосся своє скуйовдивши, несподівано промовила:

- А нехай Заур буде Головним цього об’єднаного Ордену. Він нам усім допоміг, показав себе сміливим героєм, що здатен врятувати світи.

- Ні, тільки не Заур! – заперечила Піщаниця. – Він не послухав мене. Мав відразу вбити зрадника, а зробив по-своєму.

- Ох, сестро, ти нездійсненне завдання йому поставила! – Феріус також вирішив підтримати цю кандидатуру. – Ти ж знаєш, як люди прив’язані почуттями до собі подібних. А тут навіть не просто вчитель. Батько! Заур - хороший чоловік! Вже і в гостях у мене побував. Я за тебе, Зауре, - аж усміхався йому, щира душа.

- Нехай буде Заур, - також неочікувано погодився Аір. – Він розумний та хоробрий.

Розвела руками Піщаниця, що мала сказати. Згадала й про дівчинку свою, яку цей сміливець рятував у тих колах.

- Що ж, Зауре, ти дійсно допоміг моїй Амірах та рятував її стільки разів, - і гнівно зиркнула на Акварію, очі примруживши. Бо знову дещо згадала.