Глава 27. Непередбачувані наслідки

- Цього разу все має відбутися набагато швидше, - задумливо промовив батько. – Я ретельно готувався до ритуалу. Але якщо так склалося - та й потому. Вороття немає.

Він зненацька підійнявся, захопивши зі столу лист паперу, з якого маленький хлопчик усміхався цілому світу. Скільки разів Заур пишався тим, що його портрет висить в урочистій залі на стіні слави. Потрапляли на ту стіну лише найкращі учні Ордену. Головний скорпіон підійшов до вікна, поглянув з усмішкою на тренування дітлахів.

- Я завжди пишався тобою, синку. Твої досягнення та успіхи щодня наповнювали мене енергією та радістю. І якщо ти думаєш, що я не хвилювався за тебе на завданнях, то ти помиляєшся. Просто викрасти принцесу, дійсно, найлегше було саме тобі. Тому я й відправив тебе на це складне завдання. Ти унікальний маг серед нас. Я знаю, що ти можеш з легкістю вбити мене. Але ж ти цього не зробиш, правда? – глянув запитально на сина й поклав портрет та пляшечку з отрутою на широке підвіконня.

Заур уважно стежив за батьком, а той знову підійшов до столу й почав копирсатися серед купи всього, накладеного на столі, та дістав якийсь старовинний артефакт: камінь чи медальйон. Заур вперше такий бачив.

- Ми не маємо вибору, синку, це наш шанс стати наймогутнішими, - і стискаючи у руці той артефакт, почав швидко промовляти стародавньою мовою якесь заклинання.

- Стій, батьку, не роби цього! Це фатальна помилка, - вигукнув Заур і заплющив очі, намагаючись заспокоїтися, сконцентруватися й знову пустити в дію свою магію навіювання.

Та не встиг, бо враз яскравим світлом спалахнуло збоку біля стіни та з’явився портал, з якого вийшла розгнівана Піщаниця. «Спостерігала за нами», - здогадався Заур. Але чомусь раніше не прийшла йому в голову ця думка про те, що богиня має здатність стежити за ними. Та навряд він вчинив би інакше. Хай хоч усі боги наглядачами стояли б над ним, він не зміг би вбити власного батька.

Піщаниця поглянула презирливо на Заура. «Не бути нам разом ніколи, моя квітко Амі», - подумалося чомусь в ту хвилину.

А Зенон, не припиняючи ворушіння губами, дивився вже на свою богиню. Вона ж відразу кидатися обвинуваченнями почала. Зла була несказанно!

- Що ти коїш, триклятий скорпіоне?! Ти не розумієш наслідків, ти знищиш усіх!

- Ні, - відповів їй спокійно Зенон через якусь хвилину. Немовби й не було всієї тієї напруженої ситуації. – Я чудово розумію усі наслідки й приймаю їх. Це ти пожалкуєш про те, що оминала мене своєю увагою. Про те, що недооцінювала, ставилася, наче до прислужника якогось.

- І ти вирішив помститися, так? Хотів викрасти мою доньку! Та ще й заради чого! Вселити в тіло моєї Амірах невідомо що! Ти хотів позбавити мене найдорожчого, що я маю, мерзенний смертний чоловіче! Я ж спланувала, що ти помреш від руки свого сина! Останнім, що ти мав бачити у житті були б очі, сповнені ненавистю, але ж так схожі на твої! Це витончена помста, Зеноне, помста богині! Жаль, що вона не відбулася. Однак зустрінеш смерть від моєї руки. Байдуже, тобі все одно не жити. Після всього, що я почула!

- Нічого вже не змінити, Піщанице, я встиг його викликати, - відповів їй, блаженно усміхаючись, та ще й продовжував щось шепотіти, ледь ворушачи губами.

- Припини негайно! – оскаженіла богиня ледь змахнула рукою і враз всі книги знесло зі столу Зенона. Однак артефакт так і залишився затиснутим у руці скорпіона.

- Пізно, процес перенесення його сутності в моє тіло вже йде.

- Ти говорив, що кохаєш мене, Зеноне! Навіщо ж прагнеш зруйнувати мій світ?

- Бо це така руйнівна сила мого кохання, богине! Кохання, знаєш, різним буває. То окриляє, даруючи легкість, насолоду, ейфорію, то роз’їдає зсередини, вселяючи розпач, зневіру, страждання. Точить, немов ненаситний черв’як, знищуючи усе добре, яке в мені колись було. Я кохав тебе, моя богине, завжди кохав! Я сподівався, що з часом ти розгледиш у мені не лише вірного слугу, надійного друга, а й чоловіка. Але минали роки, а ти розважалася з іншими смертними, але ж не зі мною.

- І ти наважився на таке безумство? Викликати з потойбіччя невідому силу!

- Він обіцяв мені, що я отримаю тебе.

А промовивши останню фразу стиха, Зенон несподівано голосно вигукнув:

- О, наймогутніший боже усіх стихій, прийшов час! Я дарую тобі своє тіло! Ти маєш володіти світом!

І почало його тіло сильно дрижати. Схопився обома руками за стіл. Він на мить заплющив свої очі, а коли поглянув на богиню, то не було в очах чоловіка небесної блакиті. Лякали вони непроглядною темнотою.

Але ж Піщаниця не просто спокійно те все спостерігала, вона також промовляла заклинання.

І задвигтіла земля з тяжким гулом. Задрижали стіни, захиталися меблі всередині приміщення, а за вікном взагалі почав відбуватися суцільний жах. Адже зі скелястих гір посипалося на будівлі Ордену каміння.

Немов ожили ті непорушні гірські вершини й карали зрадливого скорпіона та його Орден.

Знадвору почувся розпачливий дитячий вереск.

Кинувся Заур до вікна, дарма що розгоралося палке протистояння між батьком та богинею.

Те, що відбувалося на подвір’ї Ордену, нагадувало якийсь страшний сон. Адже каміння нестримним градом почало летіти зверху зі скель, трощачи все на своєму шляху.