Глава 26. На перехресті

- Зупинись! - вигукнув Заур, коли його вчитель, а тепер, як виявилось, і батько, підносив до губ ту кляту пляшечку.  

Дихати було важко, потирав долонею свій широкий лоб. Він надзвичайно збентежився. Батько! Усе дитинство, всю юність поряд – і він зовсім не здогадувався! Жодного разу навіть думки такої не виникло, що цей серйозний, статечний чоловік міг би бути його батьком.

Заур настільки розгубився, що втратив зоровий контакт. Ця новина його справді ошелешила. Він згадав покарання та схвалення,  настанови, які отримував від Зенона, та рідкісні прояви ніжності. То по голові погладить, випадково зустрівшись десь в коридорах, то спостерігає біля вікна за тренуваннями Заура.

Поглянув ще раз на таке знайоме обличчя. Дійсно, є схожість. Такі ж квадратні вилиці. Очі знову ж таки дуже схожі на його власні, кольору блакитного полудневого неба. Але чому він не зізнався? Чому увесь час приховував?

Заур розвернувся й стомлено сів у те ж саме крісло. Закрив обличчя долонями й намагався зібрати себе докупи. Це відкриття немовби розбило його душу на якісь дрібні уламки.

- Я міг би передбачити, що ти захопишся тим розбещеним дівчиськом, - почувся журливий голос його батька.

Маг навіювання не міг застосувати свою силу в ту мить. Занадто болісним було потрясіння, навіть не дивився на Зенона, навіть обличчя своє не відкрив.

- Ти бачиш, скільки бід від тих нестерпних жінок? Вони отруюють нам душі, псують наші життя. Ти можеш не витрачати свої сили й свою енергію. Я й так тобі все розповім, якщо вже не розповів. Що ти вже зумів дізнатися, мій хлопчику?

Цей розсудливо врівноважений тон, це лагідне «мій хлопчику» так полоснуло ножем по серцю. Поглянув насурмлено на батька:

- Я встиг дізнатися, що ти зрадник! Як ти міг? Ти зрадив ідею нашого Ордену, ти зрадив Піщаницю. Ти ж маєш розуміти, до чого це все призведе!

- Ні, Зауре! – спокійно заперечив йому Головний. - Це ти зрадник, ти не виконав завдання і піддався спокусі. Але я розумію тебе, синку, бо й сам вже втратив голову від свого безнадійного кохання. Але всі вони такі: хоч принцеси, хоч богині. Підступні зміюки, заповзають нам у серця, змушуючи робити дурниці, втрачати розум. Обманом все здобувають, інтригами! Брехливі стервезні створіння.

Розпалився блискавично, мов іскра, роздратувався миттєво завжди спокійний та врівноважений Зенон.

А от Заур просто не розумів, не знав, що йому робити. Він намагався збагнути, невже це все лише заради кохання, щоб здобути собі позбавлену божественних сил Піщаницю. А Зенон продовжував сповідатися перед сином, покручуючи в руці отруту скорпіона.

- Всі вони однакові, мій хлопчику. Починаючи з моєї матері. Мій батько був видатним магом. Наша сім’я займала чільне місце при дворі. Ну, тоді ще не було неприязні стосовно магів і усіляких гонінь. Але моя мати покинула нас, коли я був ще малим. Утекла кудись із коханцем. Потім жінка, яка народила тебе. Хочеш почути історію свого народження?

Звісно, що хотів Заур. Промайнула думка, може навіяти йому. Однак Зенон начебто здогадався.

- Я розповім тобі правду. Не потрібно мене гіпнозувати, синку. Навіювання може викликати незрозумілий потік думок, незв’язне мовлення. Ти зараз і так про все дізнаєшся. Я хочу бачити твої очі, коли говоритиму. Я хочу бути при тямі, - замовчав на мить, однак потім продовжив. - Твоя мати була злодюжкою, такою собі фатальною жінкою серед розбійницьких ватаг. Звісно, незамінний діамант будь-якої банди. Адже вона володіла такою ж магією, як і ти. Це, знаєш, дуже зручно обкрадати заможних та поважних людей, підкорюючи їх свідомість. Її жертви все самі й віддавали зазвичай. Я не знаю, звідкіля взялася ця унікальна жінка. Але точно впевнений, що вона невипадково обрала саме мене як свою жертву. Того року якраз загинув мій батько і я залишився сам, один з величезними статками. Юний, недосвідчений маг, який і магію свою вважав абсолютно некорисною. Ну міг я викликати померлого  батька й спитати у нього якоїсь поради стосовно управління чи витрат. Але ж скільки інших цікавих різновидів магії існує в людському світі! Я досліджував, я захоплювався і тихо заздрив унікальним магам. Але, уявляєш, під час знайомства з твоєю матір’ю я не відразу зрозумів, що на мене чинять магічний вплив. Потім здогадався, звісно, зіставив усі події. Провали в пам’яті, якісь дивні величезні витрати. Ти ж чудово розумієш, Зауре, що навіювання – не всесильне, адже необхідно дотримуватися зорового контакту та й навіювати одночасно декільком людям не вийде. Однак я втратив розуміння, де магія, де закоханість. Я був упевнений, що кохаю її до нестями. Аж поки зовсім погано не стало з моїми багатствами. А ця тварюка несподівано зникла, розчинилася, мов їдкий дим, залишивши по собі лише гірке розчарування та нестерпний біль. Справи мої йшли все гірше й гірше. Обдерла мене, мов липку. Я цілковито збанкрутів. І вже коли кредитори вимагали виселитися з будинку, отримав я від неї зовсім не очікуваний подарунок. У останні дні мого життя в батьківському домі мені під двері підкинули немовля. З короткою запискою… - знову задумався на хвилину Зенон, немов відтворюючи всі ті події у пам’яті. – «Ця дитина мені не потрібна, роби із нею, що хочеш». От такі вони, матері, дружини, кохані!

- Але ж не всі однакові, - заперечив йому Заур.

Згадав про свою Амірах. Невже забуде його? Невже не кохає?

- Усі, синку, усі! Подивися, на що ця безжальна Піщаниця тебе підмовила, - сказав, підносячи до очей пляшечку. І не випускав її з рук. – Це ж отрута, так?