Глава 25. Викриття правди

Посічене глибокими зморшками лице скорпіона було абсолютно непроникним. Що він думає, що відчуває? Не здогадаєшся навіть. Цілковито лиса голова виблискувала під косими променями нахабного сонця. Долинав до відчинених вікон із подвір’я верескливий дитячий гомін. Та не зважав на це вчитель, дивився пильно на Заура.

Цю коротку мить, коли можна було укласти угоду зі своєю совістю і піти на вбивство, Заур проґавив. Побачивши холодні блакитні очі Зенона, він навіть не намагався відразу застосувати магію свою супроти вчителя. Це був його дитячий всесвіт, його наставник. Вирішив спершу поговорити. Так, як в дитинстві.

Підійшов ближче, без запрошення сів у зручне крісло навпроти грубуватого дубового столу.  А той завалений був усілякими манускриптами, старовинними книгами. Зенон відсунув трохи вбік ту купу всього, переклав декілька рукописів і почав нервово стукотіти пальцями по дубовому столу.

- Ти не виконав завдання, так, Зауре? – спитав Зенон, однак вже знав відповідь. Встигли доповісти йому, що з’явився скорпіон на території Ордену один, без дівчини.

- Так, учителю. Тобто, ні. Не виконав. Я прийшов поговорити, - сказав, не витримавши колючого осуду в очах наставника.

Пройшовся поглядом по стінах такого знайомого кабінету вчителя. До болю знайомого. Де суворий наставник пригощав його смаколиками, де обговорювали різне, де пізнавав істину. Чи гадав, що істину?

- Де принцеса? Що з нею трапилося? – Зенон втупився невідривно строгими очима у свого учня. Немовби це він володів магією підкорення розуму й тіла, а не його вихованець.

- Принцеса у себе вдома, в Королівстві, - обережно почав Заур, стеживши уважно за реакцією  свого співрозмовника.

Стиснулися в кулаки пальці вчителя, скажена лють промайнула в очах, насупив косматі брови Зенон, однак говорив спокійно, голосу не підвищуючи:

- Ти не виконав завдання, піщаний скорпіоне. Ти будеш покараний згідно з правилами Ордену.

- Я готовий прийняти покарання за те, що не виконав і за те, що збираюся зробити. Однак я не маю вибору, вчителю, я повинен знати правду, - і промовивши це, вдихнув глибоко, сконцентровуючи в собі всю магію, поглядом своїм підкорюючи. 

І зробив те, чого ніколи за все своє життя в Ордені не наважувався робити.

- Ти підкорюєшся мені… Ти  говориш лише правду…Навіщо тобі потрібна була принцеса? Для яких цілей? – монотонним і спокійним голосом гіпнотизував, збурюючи в собі всю ту магічну енергію, якою володів.

Сіпнулася голова вчителя, він спробував відвести погляд. Але це було зовсім не очікувано для Зенона. Незвично, несподівано, тому й подіяла магія його учня.

- Ммммм, - намагався якось противитися, але кому як не вчителеві було достеменно відомо, що протидіяти магії Заура неможливо. - Через її незвичайний магічний дар.

- Ти знав цю таємницю? Від кого? - продовжував допит Заур.

- Я викликав дух померлої королеви, матері Амірах. Я мав дізнатися, чому Піщаниця виявляє таку прихильність до короля та його доньки. Богиня щось мені недоговорювала. Я відчував це. Я був шокований, коли дізнався, яким даром володіє ця мала погань.

Заура приголомшило таке відкриття, але продовжував тримати зоровий контакт.

- Погань? Ти зараз скажеш мені правду, чому ти відчуваєш до принцеси таку ненависть?

- Бо Амірах не мала народитися…Бо…плід кохання забороненого…Вона зі звичайним смертним…Один раз, потім знову…Ненавиджу її…

- Кого ненавидиш? – нахилився ближче до столу. Важко було Заурові, бо опирався усім своїм єством Зенон цій магії.

Уже й відчував маг навіювання, як починає боліти голова, проте продовжував тримати зоровий контакт. І повторив питання:

- Кого ти ненавидиш?

- Її…Ненавиджу і люблю…Відчайдушно кохаю, завжди кохав, але безнадійно. Їй байдуже до мене… Хто я їй… Ніхто. Я змирився б, якби вона ні з ким…Але ж цей клятий король…Богиня опустилася до смертного, але не до мене.

- Ти кохаєш Піщаницю? – спитав вражений Заур.

- Так, кохаю, завжди кохав.

- Навіщо було влаштовувати це викрадення принцеси?

- Амірах…Її здатність, вона унікальна…

- Ти хотів отримати принцесу лише заради цього дару? - найтяжче було у навіюванні формулювати правильно питання, бо жертви інколи говорили зайве. Відходили від головної теми.

- Він сказав, що йому потрібна кров принцеси, тіло принцеси. Він прагнув увійти у цей світ, матеріалізуючись у тілі дівчини, що володіє унікальним божественним даром.

- Він – це хто? – зовсім заплутався Заур, нічого не розумів.

- Справжній володар стихій. Єдиний істинний бог…

- Де ти віднайшов його?

- З потойбіччя. Боги не повністю переродилися у нові іпостасі. Темна сутність, що залишилися від кожного з богів стихій сформувалась у потойбіччі в нову істоту. Єдиного бога чотирьох стихій. Цей бог має бути єдиним володарем обох світів та повелителем усіх стихій! Я можу викликати його. Я робив це вже декілька разів. Він обрав мене своїм провідником. Однак йому потрібне фізичне тіло.