Глава 24. У своєму світі

Співочий ранок огорнув їх ніжним блаженством. Так солодко було прокидатися в обіймах одне одного під мелодійний спів пташок. Однак потім прохолодною реальністю вдарило усвідомлення прийдешніх викликів.

Поки позаймалися усіма вранішніми своїми справами, то й Дерік з’явився. І повідомив, що після сніданку богиня чекає їх у портальній залі.

Щоб потрапити у світ людей боги створювали портали. Цей процес потребував певного часу й енергії богів. Це все розповідав їм Дерік, поки йшли коридорами до тієї портальної зали. Заур спитав, чому ж боги не створили портали між власними просторами. Це значно спростило б їм пересування. Не проходили б ці складні кола випробувань, а порталами швиденько дісталися б з одного божественного палацу в інший. Однак Дерік красномовно підняв свої деревні брови, натякаючи, що через захист кіл створити портали між божественними просторами неможливо. І так мають бути вдячні, що боги послаблювали свою енергію в цих колах. Інакше не вижили б уже в найпершому, вогняному. Та і йому достеменно невідомо, чи ходять боги одне до одного в гості. Принаймні за час його служіння богині такого не траплялося. Хоч інколи й зв’язуються за допомогою своєї магії, таке буває.

Коли вони зайшли в портальну залу, Піщаниця вже майже завершила свої приготування і яскрава арка засвітилася перед ними.

Богиня спершу давала настанови Зауру:

- Ось, візьмеш цю пляшечку з отрутою. Починай навіювати відразу, щойно його побачиш. Щоб ніяких фокусів від нього не було. Але якщо отрута раптом діятиме повільно, даю тобі ще й магічний сталевий ніж. Це дуже сильна зброя, Зауре. Я особисто над цим ножем чаклувала й наклала закляття непереборної сили. За його допомогою можна вбити будь-яке створіння, навіть із потойбіччя, а людину й поготів. Проштрикнеш цьому безсоромному зраднику груди.

Узяв усі ті знаряддя вбивства свого наставника. Наче кігтями хтось серце рвав. Та богиня й не звернула уваги на похмурого, мов темна ніч, Заура.

З принцесою ж натомість тепло прощалася:

- Амірах, ти можеш розповісти батькові, де ти була. Він знає, що ти під моєю опікою і моїм захистом. Однак я ще раз тебе запитую: чи не хочеш ти залишитися тут, зі мною?

Заур аж ледь не випустив з рук важливі предмети. Подивилася на нього Амірах, немовби заспокоюючи, і відповіла:

- Ні, моя богине, я хочу жити у світі людей. Я продовжуватиму шанувати тебе, молитися тобі й благатиму про твою милість. Однак дозволь мені прожити звичайним життям.

- Що ж, пам’ятай те, що я тебе все одно ніколи не покину, - і обійняла її лагідно. – Я маю провести вас через портал, однак у світ людей вже не переміщатимусь. Хай щастить вам обом.

Узяла їх обох за руки й ступили вони в ту наповнену сліпучим світлом портальну арку.

Запаморочення, миготіння якихось незрозумілих образів та картинок, жахливий головний біль враз нахлинули на принцесу. Упала на тверду підлогу, боляче вдарившись усім тілом. А коли трохи оговталася, підійнялася і зрозуміла, що вона знаходиться у своїх покоях.

І перше почуття, яке охопило принцесу у неї вдома, – це був гнітючий розпач, якась самотність, немов позбавили її найважливішого у житті. А перші думки, звісно, про Заура. Як він там? Де опинився та чи виконає поставлене завдання?

Заур же, отямившись у своєму домі, також першим ділом з гіркотою згадав Амірах.

Усе, Зауре, закінчилася твоя божевільна казка. Тепер абсолютне нерозуміння, що робити далі, та твоя сувора реальність, яка не зрозуміло чим закінчиться.

Перевдягнувся швидко у свій одяг, не в подарованому ж богинею їхати до Ордену скорпіонів. Сховав з якоюсь святобливістю те незвичайне вбрання піщано-сірого кольору, оздоблене поверх густою заплутаною сіткою, немовби й думки Заура. Такі переплутані, неначе все його життя теперішнє.

Потім до Махмуда треба було навідатися. Коня взяти, бо ж від того невеликого містечка, де Заур жив, години зо дві було їхати до сховку скорпіонів.

Махмуд, на щастя, був удома. Привітно зустрів друга.

- О, Зауре, ти вже повернувся? Швидко якось. Наші казали, начебто ти на кінець тижня маєш з’явитися.

- Так склалося, друже, - не пояснював нічого, бо ж повелося між ними не розпитувати про завдання. Що можна було, те й самі розповідали один одному.

- Ти куди зараз, в Орден? – спитав Махмуд.

- Так, мені потрібно побачити Зенона. На місці він?

- На місці, знервований якийсь. Наче темна ніч, вчора взагалі на весь день закрився від усіх. Не виходив навіть зі свого кабінету.

- Даси мені свого коня, - ніби не питав, а стверджував беззаперечно.

- Та бери звісно, про що мова, - хорошим другом був Махмуд, вірним. – Ти якийсь наче знервований? Все добре, друже?

- Є деякі проблеми, - ухилився від відповіді Заур. – Але все вирішиться…якось.

Навіть з ним вирішив не обговорювати свої проблеми Заур. Поспішно попрощавшись із другом, він помчав галопом до своєї альма-матер.

Адже план своїх дій вже продумав, який трохи відрізнявся від плану богині.

Поговорити спершу треба із вчителем, можливо, й застосовуючи своє навіювання. Аби ж лише вдалося навіяти вчителеві.