Глава 23. Моторошна магія Зенона

- Зенон має дуже специфічну та незвичайну магію. Він – провідник між живими та мертвими.  Зенон бачить мертвих, може розмовляти з ними й навіть викликати їх.

- Тобто, викликати? – аж тремтіти почав голос принцеси.

Не вистачало ще й, щоб той Головний скорпіон викликав якихось потвор із потойбіччя, поки її коханий буде на території Ордену.

- Так, Амі, він навіть міг витягувати духів із потойбіччя, - пояснював Заур. - Уявляєш, як ми малі боялися прадавнього духу прислужника, що ночами прогулювався кімнатами. Або привида старої кухарки, що приходить до тих, хто погано їсть. Таке вміння наставника, до речі, дуже сприяло дисципліні та послуху. Хоча ми все одно інколи бешкетували. І отримували потім на горіхи. Але це відчуття, що за тобою стежать, допомагало уникати помилок та порушень правил в майбутньому, коли ми подорослішали. 

Ох, як все це не сподобалося Амірах, що навіть наважилася сперечатися з богинею.

- А якщо Заур не встигне чи не зможе йому навіяти? Якщо цей Зенон викличе якусь потвору? Моя богине, це зовсім хиткий план, - аж похнюпилася принцеса, так розхвилювалася за свого Заура.

Нахилила голову Піщаниця, намагаючись подивитися своїй улюблениці в очі. А потім не зовсім ввічливо Заурові наказала:

- А сходи-но погуляй деінде, Зауре. Нам з принцесою поговорити треба.

Підійнявся Заур із тої лави кованої, й самому хотілося десь побути на самоті, подумати про все, що на нього так зненацька навалилося.

- Амірах, дівчинко моя, я хочу поговорити з тобою. Я пустила в дію заклинання передусім, щоб притягнути тебе у свій світ та щоб врятувати, звісно. Але жевріє десь всередині мене надія на те, що, можливо, ти, побачивши цей чудовий, досконалий мій простір, залишишся зі мною. Захочеш жити таким божественним життям. Ти лише уяви, вічний спокій та умиротворення в прекрасному місці. Залишайся зі мною, дівчинко, у моєму божественному світі? – солодким медом лилися з вуст богині такі пропозиції.

Однак в думках Амірах був не цей казковий світ, а звичайний людський чоловік, який прогулювався десь між віковічними соснами.

- А Заур зможе залишитися зі мною? – навіщо їй цей світ без коханого.

- Ти жартуєш, Амірах? – здивувалася богиня. – Звісно, що ні! Він – учень Зенона. Ще треба розібратися, що вони встигли накоїти своїми справами. Ось так ось буває…Той, хто має захищати, шкодить тобі найбільше. Нехай тепер виправляє свої помилки. Я ще подивлюся, як він керуватиме Орденом. Якщо впорається із завданням, звісно.

- А якщо не впорається і загине? - аж сльози виступили на очах у принцеси.

- Дівчинко моя, невже ти захопилася цим негідним твого статусу чоловіком? Нащо він тобі? Та й взагалі, повторюю тобі: залишайся тут, зі мною.

Споглядаючи цю неймовірну красу божественного палацу, дивлячись у сповнені любов’ю та ніжністю очі богині, Амірах вже знала, яку дасть відповідь.

- Моя богине, я шаную тебе понад усе. Однак так трапилося…Я сама не очікувала… - зізнатися Заурові у своїх почуттях було навіть легше, ніж богині. – Але я закохалася. Я так хочу, щоб він був поряд зі мною.

Насупила свої брови богиня, відійшла до неглибокого озерця.

- Амірах, ти дуже помилилася зі своїм вибором. І я сподіваюся, що все ж таки це перше твоє кохання виявиться швидкоплинним. Заур не вартий тебе. Якщо ти хочеш жити у світі людей, нехай так і буде. Я не можу тебе примушувати до чогось. Але я впевнена, що ти передумаєш на рахунок цього скорпіона. Чи знаєш ти, що король сусіднього Королівства  Мертвого моря збирається офіційно просити твоєї руки у твого батька?

Достеменно про це не знала принцеса, однак здогадувалася. Бо ж робили офіційні візити й знайомилися з тим молодим та не вельми розумним королем. Він їй відразу не сподобався. Манірний, гордовитий, ще й лицем аж занадто красивий. Посіпував свою випещену борідку на білому, мов сметана, обличчі. Задавався увесь час, мов індик. Ох, дратував лишень той король, хоч і сусід.

- Я не хочу за нього заміж.

- А за кого хочеш? За цю бідноту Заура?

- Мені байдуже, які у нього статки, - ні на мить не сумніваючись, сказала Амірах.

- Це поки тобі байдуже, моя дівчинко, а потім, коли пройде закоханість (а вона обов’язково пройде), то цей непоказний чоловік тебе лише дратуватиме. Будеш звинувачувати його у своєму загубленому житті.

Хотіла протестувати Амірах. Усім своїм закоханим серденьком прагнула переконати богиню, що це не так, що її кохання щире. Та богиня продовжувала наводити свої раціональні доводи.

- Скільки ти його знаєш, Амірах? Чотири кола, так? І неповних два дні? Врятував, бо боявся розплати. Оберігав тебе, бо здогадався, що припустився страшної помилки. Я не вірю в те, що він кохає тебе. Не вірю в те, що твоя любов надовго. Ця пристрасть запалилася, немов іскра, однак згасне так само швидко. Можеш гратися ним, скільки захочеш та не пов’язуй свою долю з ним.

Боляче було слухати всю ту промову. Але ж вдалося богині посіяти зерно сумнівів в душі принцеси. А чи насправді він кохає?

- Сьогодні ще залишайтеся у мене. Відпочивайте, насолоджуйтеся. Якщо завтра ти не передумаєш, я переведу вас у ваш світ. Тебе – у твій палац, Заура – в його дім. Пробач мені, що не вдалося відразу притягнути вас у свій простір. На жаль, така особливість цих кіл: щоб потрапити до мене, довелося проходити через усі перешкоди. Але зворотний шлях легший.