Глава 21. Нерайдужні перспективи

Піщаниця немовби була втіленням довершеної краси самої природи. Із золотавим волоссям, зібраним догори, з ніжною порцеляновою шкірою вона була більше схожа на юну дівчину, аніж на віковічну богиню. А яскраві смужки її невагомої сукні густо розсипалися довгими ріками по піску.

Одухотворене божественною величчю обличчя богині засвітилося приязністю та радістю, коли наблизився до неї той велетень. Спустилися зі скорпіона мандрівники, підійшли до богині, вклонилися низько.

Серденько Амірах затріпотіло у бентежному хвилюванні: і щаслива була, і боялася водночас. Що ж їй богиня скаже? Навіщо потрапили вони у ці випробування?

А Піщаниця не зводила погляду із принцеси. Роздивившись зблизька закривавлене обличчя Амірах, трохи насупила свої витончені брови, і, звісно, спершу про це й спитала.

- Амірах, дівчинко, що трапилося? – спитала в неї, однак гнівно поглянула на Заура, на його пальці, також забруднені злегка кров’ю.

- Моя богине, ми все розповімо, це не його провина, - негайно й захищати почала коханого Амірах. – Навпаки, Заур врятував мене від смерті.

- Що ж, поясните мені все згодом. А поки вам треба перевдягнутися й відпочити.

Та не відразу вирушили до палацу богині. Спершу підійшла вона до Амірах, обійняла її, ніжно погладила щоки збентеженої принцеси.

- Нарешті, я бачу тебе у себе вдома, моя дівчинко, а не лише споглядаю за твоїм життям. Я щаслива, що ти поряд зі мною. Я запрошую у свій світ, - промовивши це, богиня огорнула їх обох широкими смугами своєї дивовижної сукні.

А за мить опинилися усі троє у палаці земляної богині. Як і попередні, він також був помпезним та величним.  Однак кожна деталь оздоби ніби нагадувала про беззаперечне єднання з природою. Всередині ж буяв зеленню та світлом, немов серед лісу знаходилися, а не в палаці.

І зустрів їх біля входу помічник богині чи управитель, дивнуватий трохи. Бо створіння це нагадувало своїм виглядом дерево. З довгою бородою, увесь немовби зітканий із гілок, обличчя його було як потріскана кора дерева, а з голови стирчало зелене листя.

- Деріку, - звернулася до нього богиня, - проведи моїх любих гостей у верхні кімнати. Забезпеч їх новим одягом, обідом та нехай відпочинуть. Як будете готові до важливої розмови, чекатиму на вас в озерній залі.

За якийсь короткий час Дерік приніс їм їжу. На довжелезних гілках умістилася ціла купа тарілок з різноманітними стравами. Обмивши трохи обличчя й руки, спершу втамували несамовитий голод, бо ж лише у гостинного Феріуса поснідали. А голод надокучав страшенно вже, особливо принцесі.

Потім Дерік якимось чином наповнив величезну дерев’яну балію чистою, теплою водою з ароматом духмяних трав.

Амірах ніжилася у тій балії, певно, що з годину. Якою ж насолодою було для неї нарешті відмитися від бруду. Дивилася у вікно на височезні вічнозелені сосни, споглядала ту неймовірну красу, аж поки поряд кроки не почулися.

- Я до тебе приєднаюся, моя принцесо, - по-хазяйському вирішив Заур, скидаючи свій одяг.

Плюхнувся поряд у воду, аж бризки розплескалися.

- Зауре, це не зовсім пристойно, - якось аж зашарілася Амірах. Все ж таки вдома в улюбленої богині були.

- Зате приємно, - відповів їй Заур, нахабно до себе підсовуючи.

Притулив до своїх міцних грудей спиною, зібрав довге мокре волосся, відкривши її шию собі для поцілунків.

Заур і сам не знав, що може бути таким ніжним. Але ж хотілося цілувати її шовковисту шкіру помалу, пестити збудливо її розпашіле тіло, щоб мліла в його обіймах, плавилася, мов віск. Так і було.

Затрималися ще на добру годину в тій балії. А коли вже щасливі, тримаючись за руки, спустилися до богині в ту озерну залу, то вже й хвилювання десь ділося.

Богиня прогулювалася між невеликими басейнами води, вбудованими прямо всередині палацу.  Вони нагадували невеликі озерця, густо обплетені зеленню.

Знову не змогла стримати захвату принцеса, коли наблизилися до богині.

- Моя богине, - промовила Амірах, шанобливо схиляючи голову. – Я неймовірно щаслива бачити тебе наживо. Я постійно возвеличую тебе у нашому світі та безмежно люблю.

- Я знаю, Амірах, - посміхнулася їй богиня.

Взяла обидві її руки у свої божественні долоні, поглянула на принцесу проникливим поглядом.

- Ти, певно, хочеш знати, чому ти тут опинилася і що нас пов’язує. Я все розповім тобі, але спершу хотіла б дізнатися, що трапилося.

Вказала їм на широкі ковані лави понад озером. Сіли усі поряд. Навіть і подумати ніколи не могли звичайні люди, що сидітимуть ось так пліч-о-пліч з богинею та невимушені розмови вестимуть. Однак розмова вийшла надзвичайно важливою.

Заур почав розповідати про їхні пригоди відверто, про причину злоби Акварії та як намагався врятувати бідолашну принцесу.

Ох, і розлютилася богиня. Запалали іскрами очі Піщаниці.

- Я це так не залишу! Вона пожалкує про те, що насмілилася мені зло зробити! І я ж попередила її, щоб навіть не думала чинити вам якесь зло! Це нечувано й без наслідків не залишиться!