Глава 19. Поцілунок богині

Аж потемніли очі Акварії, з ніжно-бірюзових стали враз кольору океанічного шторму.

- Кохання, - хмикнула зневажливо. – Це ж ваша людська казочка, яку ви самі й придумали. Не вірю я в нього. Подумай добре, Зауре, я пропоную тобі неземну насолоду й щось краще, ніж надумане почуття тяжіння. Жодній людській істоті ще такого не пропонувала.

Як відмовити божеству? Тому створінню, яке сильніше, вище й могутніше, ніж людина. І нехай не погрожувала їм відкрито, однак хвилювався Заур, страх потроху огортав усе тіло. На завданнях контролював себе завжди, майже й не відчував якоїсь боязні. А тут, в цьому чудному палаці, він справді боявся. Але ж не за себе, більше за принцесу свою переживав. Та ж не міг погодитися на цю непристойну пропозицію, бо як потім дивитися в очі своєї маленької Амі.

- Проте все ж таки, богине, я мушу відмовитися, - навіть і голос не тремтів. Впевнено так сказав, чітко.

А за велетенськими вікнами враз почалося відбуватися щось незрозуміле. Небо затягувалося потемнілими хмарами. Море захвилювалося вмить, збурюючи велетенські хвилі.

Відійшла від Заура богиня, відвернулася, споглядаючи те розбурхане море. Думала щось, можливо, й зважувала ризики. Чи вартий він, щоб через нього сваритися із сестрою? Але, певно, здоровий глузд переміг. І заспокоїлося море, також напрочуд швидко, за лічені хвилини.

- Ну що ж, нав’язуватися не буду. Ох, приниження такого я ще не відчувала, але грець із ним, - і посміхнулася так зневажливо їм.

А потім і взагалі вчинила щось таке нечуване, від чого й Заур на мить дар мови втратив. Підійшла до Амірах. Принцеса з переляку аж підскочила. Засміялася богиня.

- О це ти мене боїшся, нещастя! Я не буду вас ув’язнювати чи затримувати. Ідіть собі далі, з богами! Ваше нікчемне життя не варте мого миру із сестрою. Лише наостанок поцілую тебе, крихітко! Невже ти така солодка, що й чоловік  твій про іншу думати не може, навіть про богиню, - сказавши це, схопила підборіддя дівчини рукою і ледь-ледь доторкнулася своїми губами до вуст бідолашної Амірах.

Та на щастя, лише декілька секунд тривало те неподобство. А потім гордовито відійшла й сіла на свою канапу, навіть не дивлячись у їхню сторону.

– Ну, тепер ви можете бути вільні, - недбало махнула рукою у напрямку виходу, й забувши, що спочатку гостинною намагалася здаватися.

Схопив принцесу за руку Заур і потягнув до виходу. Стрімко спустилися сходами до плямистого ската, який плавно колихався на вже втихомирених хвилях.

А відпливаючи трохи далі від палацу, вони були впевнені, що й це випробування вже позаду. Помилялися, на жаль.

- Агов, малий, - промовив Заур велетенському скату, лягаючи на нього. – Доправиш нас безпечно до земляного кола? Ти ж розумна істота, очі твої - тому підтвердження. Не скинеш нас у море?

Та скат, звісно, нічого не відповів. Але ж, на щастя, без пригод доправив їх. Зійшли на берег. І ніби й відчувалося полегшення, проте Заурові щось зовсім не сподобався вигляд Амірах.

Вона якось різко вся змарніла. Пухкі звабливі губи чомусь були жахливо потріскані, ще й обличчя неприємно вразило якоюсь сухістю, аж лущитися шкіра почала в деяких місцях.

- Амі, що трапилося, ти погано почуваєшся? – намагався зрозуміти, що ж з нею таке.

- Зауре, мені нестерпно хочеться пити, - промовила захриплим голосом. – Несила терпіти навіть, все пересохло в роті.

- Ох, квітко моя, де ж я тут дістану тобі воду. Ходімо швидше до того кола вже, можливо, Піщаниця якось нам допоможе. Ти зможеш іти чи тебе понести?

Не змогла вона йти, занадто ослабла чомусь.

- У голові паморочиться, - сказала знесилено.

Підхопив її на руки Заур і попрямував уперед. Він ще раніше, як на скаті підпливали до берега, окинув прибережну територію. Побачив, що берег плавно змінюється безкрайньою пустелею і неозброєним оком неможливо було побачити кінця краю цим піскам.

Яке випробування в цьому колі не здогадувався навіть, але був впевнений, що богиня Землі якось допоможе їм. Та йдучи по піску зі своєю цінною ношею на руках, він відчував, що це вже неабияке випробування. Ноги вгрузали в пісок, піт стікав рікою по спині. Але не це його хвилювало, а те, що принцеса вже зовсім втрачала сили, впадала немовби в забуття. І лише шепотіла: «Пити, пити».

Нервував Заур. Де ж йому серед пустелі дістати воду. Аж раптово осяйнуло його думкою. Поцілунок богині! Зневоднення! Точно, підступна Акварія вирішила помститися не йому, а його коханій. Хоча це був болісний удар саме для нього. Не вистачало ще й втратити найдорожче, що лише нещодавно здобув. Це було логічно, вона поцілувала Амірах, магічно на неї впливаючи. Але ж якщо Амі дійсно спроможна опиратися магії, то треба лише перечекати або ж спонукати її, щоб боролася. Впав на коліна у невеликий насип піску, поклав обережно свою пустельну квітку й почав легенько плескати по обличчю.

- Амі, отямся, чуєш мене! Я здогадався, це магія богині. Ти маєш боротися проти неї!

Та бідолашна Амі вже й очі ледве розплющувала. Заур доторкнувся до гарячого лоба. Знав, що конче необхідна їй вода, але ж де дістати ту воду.

Нещадно пломінке сонце начебто знущалося з них. Піщаний скорпіон усім серцем злився на цей дрібний пісок, що позападав їй на чорне волосся й на вологий одяг. Піщинки потрапляли й на сухе обличчя. Стирав бережно його з лиця, однак як ще зарадити цій біді, не уявляв навіть.