Глава 18. Розбурхані ревнощі

Принцесі Амірах було так прикро та боляче споглядати те відверте загравання богині до Заура.

От неначе на морського їжака наступила своїми ніжними ступнями, хоч і не бачила його жодного разу, а лише на картинках споглядала.

Адже після швидкого привітання неперевершена Акварія запросила їх до свого палацу. Причому дивилася лише на чоловіка, немов дівчини й зовсім немає поряд. Спокусливо відкидала густе волосся зі своїх оголених плечей, відверто погладжувала тонкими пальцями свою відкриту зону декольте. Тож поки вони піднялися тими видовищними мармуровими сходами, принцеса остаточно впевнилася, що на її коханого богиня вже поклала око. І їй це дуже не сподобалося.

Заур і сам був не в захваті від такої надмірної уваги. Він постійно тримав Амі за руку, озирався довкола, бо палац дійсно вражав  та слухав уважно балаканину богині, раптом щось би цікаве сказала.

- Чудовий у мене палац, чи не так? Я сама його придумала таким. Усе створила за допомогою своєї ж магії. Хоча, звісно, мені не вистачало таких сильних та кремезних чоловіків, як ти, чоловіче. Все сама й сама. А мій простір! Ці  дивовижні пейзажі  - це наче сон, справді, гідне місце існування моєї божественності. Адже найпрекрасніші богині мають жити в найкращих місцях, правда ж? Хоча як мені тут самотньо і не вистачає компанії, чоловічої компанії. Я й створювала собі тритонів, однак мене дратували їхні хвости, - сповільнилася трохи, окинула оцінювальним поглядом Заура з ніг до голови. – Добре, що в тебе немає хвоста.

До того часу як зайшли до величної світлої зали, Амірах вже остаточно вирішила, що більше жодного разу не зайде у храм богині Води й ніколи не буде її возвеличувати, або ж згадувати у своїх молитвах. Дратувалася через неї несказанно, але  ж не могла виявляти богині нешанобливість. Хіба можна було б хоч якесь образливе слово їй сказати? Тільки й стискала сильніше руку Заура.

- Я підготувала напої енергетичні, можу вас пригостити, - вдавала начебто гостинність, але ж не вірила тій вдаваній доброзичливості Амірах. Та й Заур не вірив.

- Дякуємо щиро, богине, але ми дуже поспішаємо. Нам би швидше дістатися до Піщаниці. Проведеш нас до земляного кола?

- Ох, Піщаниця вже питала за вас сьогодні, - сказала Акварія, на широку канапу сідаючи.

І ритмічно постукувала кришталевим черевичком по цілковито скляній підлозі, через яку можна було побачити морське дно. А під тим товстим міцним склом снували зграї різноколірних риб! Які там лишень види не плавали! І великі, і малі, різноманітної форми та неймовірного забарвлення. Зустрічалися навіть великі чорні морські їжаки, з якими порівнювала свій душевний біль Амірах.

Та недовго стовбичили, роздивляючись ту дивовижну красу. Богиня вказала їм на канапу навпроти. Посідали обоє,  не знаючи навіть, чого очікувати.

Розглядала їх пильно, очей не зводячи, причому з обох.

- А ось  ми зараз із сестричкою й поговоримо, - неочікувано перервала це незручне мовчання богиня і кивнула на високі водоспади  біля стін.

Це було неймовірне видовище. Стіна води плавно стікала по прозорому склу, створюючи якусь захопливу картину безперервного руху води. Та найдивнішим було те, що на тій воді почали проступати якісь картинки, обриси постатей.

- І повідомимо їй, що ви успішно пройшли вже моє коло, - додала, долонею в повітрі змахуючи.

- Не зовсім і успішно, - не зміг стриматися Заур, бо ж нахвилювався за свою Амі невимовно сильно. – Вода в тій печері була холоднючою.

- О, будьте вдячні, що я рівень вод зменшила, а температура то таке. Мені Феріус сказав, що він вас ощасливив своїм подарунком. Тож не загинули б.

Заур миттєво опустив погляд донизу, ніби риб дивних роздивлявся. Бо ж боявся, щоб богиня випадково його думки не прочитала чи не помітила, що він дещо замовчує. Хто їх знає тих богів, що вони вміють? А от інформацію про те, що Амірах здатна не піддаватися магії, треба було приховати. Чи поглинала вона ту магію? Зовсім не зрозуміло було, що ж це за здатність така у його коханої. Сподівався, що Піщаниця хоча б щось розповість.

І враз з’явився на тій водній стіні образ Райдужної Піщаниці, трохи розпливчатий, нечіткий, однак впізнати богиню Землі, звісно, можна було.

- Сестро моя люба, - лагідно промовила Акварія, мов промуркотіла, - ось все добре з твоїми людьми. Пройшли й моє коло. Приймаю їх як дорогих гостей у своєму палаці, як бачиш.

«Особливо мене», - подумала Амірах.

- Дякую тобі, мила сестро! Ти мені зробила послугу неоціненну. Я твоя боржниця, - на відміну від сестриного, голос богині був грубішим, проте здався Амірах щирішим та приязнішим.

Дивилася на свою улюблену богиню із якимось дитячим захватом. Кожне слово ловила, а Піщаниця продовжила:

- Відправ їх до мого кола, а там вже я допоможу й зустріну їх.

- Обох? – дивно якось спитала Акварія.

- Так, вони потрібні мені обоє: і Заур, і Амірах.

- Заур, Заур, - промовляла його ім’я богиня води, плавно, немов проспівувала.

І дивилася ж на нього так хижо, немов поглядом роздягала. А потім і взагалі ошелешила бідолашних, у Піщаниці питаючи:

- А скажи мені, дорога моя сестро, навіщо тобі Заур? Залиш мені його.