Глава 16. Печерні пристрасті

Ця підземна ріка в печері здавалася нескінченною. На кожному кам’яному виступі чи на березі, коли щастило натрапити на нього й вибратися туди, Заур зігрівав свою принцесу. Рано раділи магії щедрого бога вогню, адже у водному колі чи послаблювалася її дія, чи не могла тривати довго, але з часом Амірах почала відчувати вже й нестерпний холод по тілу.

Вилізли на берег. Цього разу їм пощастило, кам’янистий берег був достатньо широким. Посідали стомлено. Заур занепокоєно дивився на Амірах, бо сердешна дрижала вже.

- Йди сюди, - обійняв її, плечі інтенсивно розтираючи.

Та не допомагало це, змерзла Амірах добряче.

- Амі, послухай, я не маю вибору, доведеться ще й моїм одягом тебе зігрівати. Якась магія в ньому, гадаю, залишилася, інакше ми б вже замерзли на смерть в цій воді, - говорив, наче виправдовувався.

А потім почав роздягатися. Дійсно, мала якісь зігрівальні властивості та одежа, бо тіло Заура було переважно сухим. Але ж яке тіло! Амірах ще вперше, коли його побачила без сорочки, надзвичайно збентежилася. Ніколи не бачивши до цього оголеного чоловіка, принцеса дивувалася, як можна мати таке ідеально складене тіло, такий рельєфний торс. І треба було б відвернутися порядній дівчині, та не змогла. Лише відчула, як почервоніло обличчя, немов кров прилила до щік.

- Амі, ти своїм поглядом мене з’їси, - промовив жартівливо Заур. Але насправді було не до сміху, бо червоні її пальці навіть лякали вже його.

Присів біля неї, намагався якось огорнути ще й своїми речами. Турботливо розпустив та колошматив її довге волосся, щоб висохло. Та Амі все одно тремтіла від холоду.

- Е, ні, так не годиться, треба щось вигадати, щоб тебе зігріти, - присів біля неї.

Заур зняв її взуття, почав масажувати й розтирати ступні й повільно рухаючись вгору.

Вона так була схвильована від його дотиків, від його такої близької присутності, що навіть і не відразу помітила, як він заглибився у свої думки, нахмурюючись.

- В тебе холодна шкіра, Амі.

- Так. Як ти кажеш, це ж логічно, я змерзла, - хотіла покепкувати з нього тремтливим голосом.

- Дивно, мене ж постійно зігрівало в цій магічній одежині. Доторкнись, в мене тепле тіло, - ох, як це прозвучало заманливо й небезпечно для бідолашного дівочого серденька.

Та Заур не помітив, як жаром запалало лице Амірах, він почав розмірковувати вголос:

- І черевики якось дивно втратили свою магічну силу. Та й в перший день нашої зустрічі відбулося щось дивне. Спочатку – так, ти повністю була мені підконтрольна. Але ж потім я відчув, що ти начебто чиниш супротив моїй магії, підсвідомо, звісно, не розуміючи. Але якимось дивним чином з часом магія не тебе чомусь не діє. Виходить, що ні людська, ні божественна. Амі! – вигукнув так, аж відлуння пішло печерою. - Якщо це дійсно так, то, можливо, саме через ці здібності таке полювання на тебе влаштували! Слухай, а королівський маг тебе оглядав? Можливо, ти також маєш магічні здібності?

- Зауре, хіба ти не знаєш, що батько не схвалює магію в нашому Королівстві. Скільки себе пам’ятаю, в нас навіть мага королівського не було в палаці.

Згадав якісь чутки Заур, що нібито король після смерті дружини чомусь випроводив усіх магів з палацу та й в Королівстві їх не дуже шанували. Не спалювали на вогнищі, не переслідували, але й до королівської сім’ї не підпускали. Тому й ордени, що збирали магічно обдарованих дітей, намагалися зберігати таємничість. Малий ще тоді був Заур, коли всі ці події відбувалися, не запам’ятав ті розповіді про смерть королеви. Добре, що немовля врятувати вдалося. Маленьку чарівну принцесу.

Але тепер він остаточно впевнився, що якось всі ці події пов’язані з його Амі та берегти її треба як зіницю ока. Але від кого? Від Ордену, від богів, від людей?

Так заглибився у всі ці думи, що й не відразу помітив, як відбувається щось дивне. Мимовільні, зовсім не очікувані погладжування крижаних пальців раптово вивели його з роздумів.

А принцеса тим часом, поки він намагався збагнути важливі питання, нахилилася ближче, гладила його сталеві м’язи, руками сильними любуючись.

- Амі, - і голос сиплим став враз, - що ти робиш?

- Знаєш, Зауре, мені здається, що ти найвродливіший чоловік в обох світах, - певно десь відгомін колишнього розкішного життя пролунав, бо зрозуміла Амірах, що не зможе, та й не хоче, відмовитися від бажаного. А бажала вона в ту саму мить палких поцілунків. Щоб зігрітися, зрозуміло.

Заур і сам не зрозумів, як все трапилося. Змушуючи людей впадати в забуття та нічого опісля не пам’ятати, він раптом сам опинився поза реальністю. Якби сказали згадати те, що між ними відбувалося в тій підземній печері, навряд чи пригадав би. Пам’ятав лише ті шалені відчуття торкання тіл, її очі, затягнуті серпанком насолоди та своє божевільне, дике бажання. Хто ж би відмовився від солодкого забороненого плоду?

Неймовірна вона все ж таки була дівчина! Бо після жагучих любощів, коли вже вдягалися у трохи зім’ятий під вагою їхніх тіл одяг, аж пожартувала:

- Оце ти мене зігрів, Зауре, знатиму перевірений спосіб, якщо мерзнути буду ще колись, - і мило захихотіла.

- Ох, Амі, - сказав щасливий такий, сяяв, неначе світло з тих високих печерних отворів, - тепер твій батько мене точно стратить.  

І розсміялися обоє, бо ж настрій був пречудовий. З будь-якого приводу ладні були сміятися закохані. Весело й безтурботно їм плилося далі. Через якийсь час пощастило вже нарешті палким коханцям побачити яскраве світло в кінці тунелю. Бо ця доленосна підземна ріка закінчувалася. І першим, що вони побачили, вибираючись із підземної печери, було безкрайнє море. А підіймався над нещадними хвилями невисоко, стоячи на широких міцних опорах,  та виблискував на сонці морською блакитною бірюзою палац богині Води.