Глава 13. Проблемний перехід

Тужливою безвихіддю повіяло в безвітряному проваллі від тієї розмови. Дивилися одне на одного із якоюсь безнадійною приреченістю, й так було усе зрозуміло.

- Ходімо, Амі, треба йти далі, - промовив Заур, допомагаючи їй піднятися.  

І ще більше спохмурнів, коли роздивився наступну ділянку їхнього шляху. Адже ця перекладина була ніби під невеликим кутом, підіймалася трохи вгору. З відстані раніше й не помітили. Однак для принцеси це, ймовірно, було вагомим ускладненням.

- Амі, для нас це нічого не змінює, чуєш? Тактика та ж сама. Повільно йдемо, лише трохи більше напружуватимеш ноги.  

Пішли, звісно, не вертатися ж назад. Уже коли позаду залишалася половина шляху, подумав Заур, що краще було б, якби принцеса йшла першою, а він був би напохваті. Але підбадьорливими словами підтримував її під час їхньої незвичайної прогулянки, періодично озираючись назад.

- Це останній висячий вітряк Амі. До краю там зовсім не великий перехід залишиться. Здається, навіть ширший, ніж попередні. Це найважча ділянка шляху і все, далі буде легше. Ми зможемо, чуєш, відважна дівчинко?!

Та смілива принцеса вже достатньо втомилася й відчувала, як починають дрижати постійно напружені ноги. Вже й дійшла майже до тієї основи, але ж задивилася на Заура, який хвацько застрибнув на круглу платформу навколо вітряка.

Амірах і сама не зрозуміла, як це трапилося, чи міцна спина Заура була виною, чи необачність самої принцеси. Однак коли залишалося декілька кроків до перепочинку, зіслизнула її нога з перекладини й відчула Амірах, як ступає в порожнечу. Не врятувало й хвалене магічне взуття. Трохи сповільнилася у непередбачуваному падінні, зачепившись однією рукою за перекладину.

Він почув її розпачливий зойк. Блискавична реакція допомогла йому в останню мить її падіння схопити тендітну, тоненьку руку, поки другою вона ледь трималася. Заур не встояв на ногах, однак втримався на платформі. Впав на коліна, хапався однією рукою за горбисті виступи цієї основи, другою ж міцно тримав принцесу.

- Амі, я тебе тримаю, все добре, - намагався заспокоїти, хоча було зрозуміло, що все зовсім не добре. – Спробуй залізти по моїй руці.

Та нічого не вийшло. Єдине, що змогла принцеса схопитися за нього ще й другою рукою. Вдарилася боляче спиною об масивний виступ основи. Підтягнутися вище вона ніяк не могла, бо була занадто слабкою.

- Добре, - прошипів Заур, бо ж боліла рука нестерпно під вагою тіла, яке колихалося над урвищем. – Я спробую тебе витягнути, маленька, тільки не панікуй.

Дарма він це сказав, бо в принцеси якраз і почалася паніка. Вона почала голосно схлипувати, розпачливо вити, немов поранений звір. І зовсім не розуміла, що їй говорить Заур.

Він ліг повністю на платформу, упирався ногами, начебто зміг зачепитися перехваленим магічним взуттям за якийсь виступ. Другою ж рукою схопив за барки принцесу й почав тягти, що було сили. Те, що він був значно кремезнішим, важчим, ніж вона, допомогло йому врешті-решт затягнути її на ту невдачливу останню платформу.

Підсунув її, мов кошеня, до вітряка.Прихилилися спинами до білястого велетня, обійнялися міцно. А принцеса тим часом відчайдушно розридалася, бо ж перелякалася не на жарт. Довго чекав, поки припиниться ця істерика, десь з пів години, може. Ну, бідолашну дівчину також можна було зрозуміти, ледь не загинула. Та згодом почала вже заспокоюватися, схлипувала лише періодично. Мовчали, не підганяв її Заур, бо ж розумів, треба час, щоб оговтатися. Але неочікувано ця незбагненна дівчина промовила:

- Ну, яким буде твоє питання?

- Амі, - здивувався Заур, - ти ледь не впала в те кляте урвище. Яка гра, про що мова!

- Ні, Зауре, я була неуважною, я запанікувала, тож програла. Я винна тобі правдиву відповідь. Що б ти хотів у мене спитати?

Аж розгубився Заур. Бо взагалі, задум був такий, що перемагатиме лише принцеса. Він навіть не розглядав такий варіант розвитку подій, при якому вона може не пройти спокійно та врівноважено цей шлях. Однак тепер виходило, що вона винна йому відверту відповідь.

Про що було питати? Навіть задумався. «Чи закохалася ти в мене, принцесо, по-справжньому? Чи твої погляди красномовні - це лише захопленість тимчасова? Як нам бути, квітко пустельна? Забути все, наче не було тих палких поцілунків. Чи згадуватимеш мене, якщо вдасться пройти ці пекельні кола? Чи захочеш побачитися ще колись, якщо повернемось у наш світ?»  Та жодного з цих питань не поставив.

- Скажи, Амі, а ти знаєш, які чутки про тебе ширяться містом? – натомість спитав.

- Ти про що? – подивилася заплаканими очима, не розуміючи. І начебто якесь розчарування промайнуло в очах принцеси.

- Коли я збирав інформацію про тебе, то мені говорили, що ти легковажна, розбещена, мала багато чоловіків, - і хотів говорити рівно, але ж відчувалося легке роздратування та трохи осудливі ревнощі в його голосі.  

- О, боги! Це хто про мене такий бруд розносить? – неймовірно здивувалася.

Дивилася на нього начебто зі щирим нерозумінням, потім ще й виправдовуватися почала:

- Це неправда, Зауре. Так, ходив до мене син міністра спочатку. Потім я його покинула й приймала залицяння сина радника. Але і з одним, і з іншим я лише цілувалася. Я ж принцеса, я маю берегти свою честь та гідність для свого чоловіка! – аж розсердилася. – Хто ж це, цікаво мені, ширить такі ганебні чутки?