Глава 12. Відверта гра

Безпомилковим був розрахунок Заура на непереборну жіночу цікавість. Спалахнули в очах принцеси іскринки якогось інтересу.

- Гра називається «Дія-правда». Ми колись полюбляли грати з моїми друзями в дитинстві. Ти виконуєш якусь дію та отримуєш відверту відповідь на будь-яке запитання. Згодна?

Вже й страх начебто зник в її очах. Дивилася Амірах спантеличено на Заура, не зовсім розуміючи, що він від неї хоче.

- Ти намагатимешся не панікувати, слухатимешся мене й виконуватимеш всі мої вказівки. Ми спокійно проходитимемо ці вузькі ділянки, - взяв її за руку, підвів ближче до моторошної перешкоди. – Подивись тут приблизно п’ятдесят-шістдесят твоїх невеликих кроків до вітряка. Три висячі вітряки, тобто три можливості перевести подих і відпочити на тих основах біля тих велетнів. А там я даватиму правдиву відповідь на будь-які твої питання.

- Невже на будь-які? – не повірила принцеса.

- Ну, розповідати комусь про Орден категорично заборонено, - чомусь подумав, що саме це її цікавитиме. - Але я даю слово, що розкажу тобі навіть те, чого не можна, якщо ти зможеш контролювати свій стан та не впадатимеш в істерики.

Яким же він був врівноваженим, впевненим у собі. Аж замилувалася цим статним атлетом. Так і хотілося повірити в себе й перейти те кляте провалля. Слухала його уважно, як пояснював, показував, навіть сам ступив і пройшов  декілька кроків, потім повернувся за нею.

- Я краще піду першим. Раптом щось піде не так, - підбирав правильні слова для неї, - хапайся за мене. Я вже діятиму залежно від ситуації. Головне, смілива квітко, не дивися вниз. Ти повинна стежити лише за своїми рухами. Дивишся на те, куди ступаєш, а не вглиб провалля. Домовилися?

Кивнула невпевнено, але ж твердо пішла за ним. Намагалася робити все так, як він казав. Крок, ще крок, ще крок. Копіювала навіть рухи його.

- Дихай, Амі, дихай спокійно. Я тут, я поряд, - навіть озирався назад, як вона там позаду нього крокує. – Мені доводилося ще й по вужчих перекладинах іти, й по горах лазив, і в урвище спускався. Чого  тільки не робив у своєму житті. Цей перехід не такий страшний, як здається.

І вона йшла. Серце калатало скажено, але ж ступала повільно, балансуючи на тій страшній висоті, намагаючись не дивитися вниз. Якихось надлюдських сил їй вартувало не розревітися над тим сірувато-піщаним проваллям. А коли дійшли вже до висячого вітряка, то аж ноги тремтіли й просто впала в обійми Заура.

Посідали на ту круглу основу. Заур сів на краю, звісивши ноги. Безстрашний він взагалі, чи що? Посміхався їй задоволено. Ох, справжнісінький кремінь, а не чоловік. Амірах же немов прилипла до вітряка спиною, обхопила коліна свої обома руками й не дивилася навіть у ту натикану гострими кам’яними виступами глибочінь.

- Ну, ти вже придумала питання? - спитав так невимушено, ніби вони відпочивали десь на лісовій галявині, а не на висоті декількох десятків метрів.

Амірах витерла розпашіле від напруги чоло. Замислилася ненадовго, а потім промовила:

- Розкажи мені про своїх батьків.

Не про Маріду ж було питати. Ненавиділа її вже всім серцем, хоч і жодного разу не бачила. Або ж навіщо їй той орден таємничий, щоб про нього розпитувати. Хотілося про самого Заура більше дізнатися. Який він, яким було його дитинство? Може, походить із шанованої родини. О, боги! Як їй враз захотілося, щоб він виявився якимось вельможею чи з якогось відомого роду.

- Я не знаю, хто мої батьки, Амі, - не виправдав її очікувань Заур. -  Я з самого малечку зростав та виховувався в Ордені.

- Тобі, певно, було тяжко там?

- Коли карали – то несолодко, звісно. А так, то терпимо. Нас добре годували, вдягали. Ми вчили багато наук, бойове мистецтво. Я маю вірних друзів, своїх побратимів, яких насправді дуже ціную.

Підсунувся до неї ближче, відчував, що треба трохи розважити її смішними історіями. Бо, ледь торкаючись її тіла, аж відчув, яка вона вся напружена.

- Ох, і чудили ми інколи, Амі. Ти й навіть не уявляєш як! Нам суворо заборонялося використовувати магію, лише на заняттях і під контролем наставника.  А мій найкращий друг, Махмуд, уміє силою думки предмети пересувати. Це було так смішно, коли наш викладач з теорії магії заходить у клас. А Махмуд перед тим якраз якусь багнюку з вулиці переніс через вікно. Ти уявила це, так? А я навіюю вчителеві, щоб він у неї сів, - розсміявся так заливисто. Аж відлуння того дзвінкого сміху прокотилося недружнім урвищем. - Отримували потім, звісно, різками добряче по спинах. А ще й в темній кімнаті, без вікон, на день закривали. Без ліжка, на холодній підлозі сидів. Особливо суворо було зі мною, якщо я не дотримувався правил, бо моя магія унікальна.

- Не заздрю твоїй дружині, - також усміхнулася Амірах, але якось безрадісно. – Ти ж їй все наказуватимеш, що робити. Кроку  ступити без тебе не зможе. Покірна лялька, а не кохана жінка.

- Я не буду навіювати своїй дружині, Амі, -  поглянув на неї також вже журливо. Де й той настрій жартівливий подівся. – Та й не буде в мене ніколи сім’ї. Скорпіонам не забороняється одружуватися, однак це дуже шкодить виконанню завдань.

«Це тебе віддадуть заміж за якогось принца заморського чи короля», - подумалося. «Забудеш свого Заура, з яким у таких перипетіях була, навіть не згадаєш».

- Ну, йдемо, далі. Я виконав свою обіцянку. Повір мені, принцесо, із жодною жінкою ще так відверто не розмовляв, - сказав він, підіймаючись.