Глава 10. Божественна бесіда

- А хіба ви мирно співіснуєте? Хіба ви не прагнете панувати одне над одним у нашому світі? – сипав ще запитаннями Заур.

І невипадково були саме такими запитання. Адже піщаним скорпіонам говорилося, що їхній Орден створений не лише для забезпечення гармонії та балансу стихій у світі людей, а й для захисту богині Землі, Райдужної Піщаниці, у разі, якщо інші боги спробують вибороти першість. Вона була покровителькою Ордену і саме їй служили піщані скорпіони.

Розсміявся вогняний бог на такі запитання.

- Звісно, не ворогуємо та не змагаємося між собою! Як ти собі це уявляєш? Якби між нами розпочалася війна, світ людей був би знищений. Навпаки, наші стихії можуть взаємодіяти, доповнювати одна одну. Я люблю своїх сестер: і Піщаницю, і Акварію. Трохи дивний мій брат Аір, але ж і з ним ми в добрих стосунках. Зрозуміло, що у кожного є свій простір, своє захисне коло,  – притишив голос Феріус, ніби збирався сказати щось надзвичайно важливе. - Навіть кожен чи кожна із нас має своїх послідовників, скажімо так, поціновувачів у світі людей. Так би мовити, свої власні братства, ордени. Мій Орден, наприклад, Вогняного лева…Хоча ця інформація зайва для вас, забудьте, - жартома вдавав, що бовкнув зайве Феріус.

Не секрет був для Заура, що Орден Піщаних скорпіонів не єдине об’єднання людей із винятковими здібностями, які підкорюються своєму богові чи богині. Відомо було навіть, що боги через свої ордени опосередковано у людському світі диктують свою волю.

Однак Заура здивувало інше. От раптово, саме в ту мить розмови із вогняним богом, він подумав про мету свого завдання. Їм заборонялося ставити зайві питання, цікавитися, навіщо скорпіони виконують ту чи іншу роботу. Вони могли навіть і не здогадуватися про цілі та наслідки своїх дій. Так було і з цим завданням. Необхідно викрасти й привезти принцесу до місця перебування Піщаних скорпіонів – ось усе, що вважали за потрібне повідомити Зауру. Наставник сказав, що найлегше це буде зробити під час свята. Тобто, якщо це наказав зробити Головний Піщаний скорпіон, це аж ніяк не могло осквернити богиню? Чи могло?

- Слухай, -  відвернув від задумливого стану Заура бог Феріус, - а ти раптом не сестрин прихвостень? Ти, випадково, не з її Ордену?

Промовчав Заур, бо що він мав сказати. Можна було б спробувати збрехати богові та сподіватися, що він не розпізнає цю брехню. Але ж не хотілося обманювати її. Цю квітку, яка так недоречно заволоділа його думками й так довірливо дивилася на нього своїми бездонними очима. Ох, як це все не подобалося Зауру. Якийсь незбагненний ураган почуттів відбувався в його душі. Як це все суперечило його правилам. Ніколи нікому не розповідати про Орден! Все життя він знав про важливість таємничості, з малечку втовкмачувалося. Але ж, боги! Чому це дівча вивертає душу, одним своїм поглядом руйнує все, що він роками вибудовував по поличках у своїй свідомості?

- Ну тоді це дещо прояснює ситуацію, - продовжував розмірковувати Феріус, сприйнявши мовчання Заура за підтвердження. - Хоча все одно дивно. Якщо вона хотіла поговорити зі своїм скорпіоном, то могла б сама спуститися у ваш світ.

- Боги можуть сходити у наш світ? – вражено вигукнула Амірах.

- Боги можуть все, - поблажливо відповів їй Феріус. – Однак ми не маємо такої потреби опускатися до вашого примітивного світу. Ба більше, як я вже казав, ми маємо своїх послідовників. Я, наприклад, спілкуюся лише з Головним Вогняним левом. Нащо мені являтися іншим членам Ордену? А ти ж, чоловіче, не Головний, правда? Тоді я взагалі не розумію, нащо ти їй знадобився.

- Я підозрюю, що Піщаниця хотіла забрати саме принцесу, - зізнався Заур, однак про викрадення змовчав. – Під час піщаної круговерті я обіймав її, можливо, мене випадково затягнуло.

- Або її випадково затягнуло, а висмикнути з того світу вона схотіла саме тебе, - припустив бог. – Ох, як з вами цікаво! Інтриги, таємниці, нерозгадані загадки. Навіть вдячний за такий подаруночок від сестрички, розігнали мою буденність, мов грозові хмари.

- Нам потрібно рухатися далі, - промовив Заур. – Щоб дістатися якнайшвидше до Піщаниці та дізнатися правду.

- Ні, ні, навіть не говоріть мені про таке. Сьогодні ви – мої гості. Відпочинете, розвієтеся, а на ранок Дракка вас доправить до повітряного кола. Ох, бідолашні, там не менш складний перехід. Навіть не буду розповідати вам, що вас очікує, щоб не засмучувати.

Ну от і як можна було відмовити богу? Залишилися на ночівлю у вогняному палаці. Та розважальний вечір був не дуже довгим. З десяток разів Феріус задля розваги спалював Фелісію. І вона відразу й відроджувалася із попелу. Потім подивилися на нетривалі запальні танці цієї диво-птахи. Згодом ще вкотре послухали промову про незамінність та виняткову важливість вогню. Та й вже нарешті Феріус відпустив своїх гостей відпочивати.

Спочатку Амірах злякалася, що в кімнаті, на яку їм вказала Фелісія, одне ліжко. Та потім заспокоїлася, коли втомлений Заур відразу й заснув, щойно його лиса голова торкнулася подушки. Амірах же чомусь довго не могла заснути. Сиділа на ліжку й дивилася на нього.

Теракотова зоря осяювала легким багряним світлом його умиротворене спляче обличчя та запалювала в серці Амірах незгасиму іскру того почуття, про яке так палко розповідав Феріус.

Споглядала ті тремтячі заплющені вії й гадала, що ж йому сниться. Хто він, її викрадач? Якщо дійсно піщаний скорпіон, то навіщо вона знадобилася цьому таємничому Ордену? Ох, згадалося й саме викрадення. Переконувала себе, що він жахливо вчинив з нею, що він злочинець. Але усвідомлювала, що навряд чи викриє його та ніколи не розповість правду батькові, щоб не допустити тортур та страти. О, боги! Вона була впевнена, що захищатиме його, коли вони повернуться в Королівство Сипучих пісків. Якщо повернуться.