Глава 9. Фантастичний світ Феріуса

- Його запальність, найяскравіший Феріус, мусив мене відправити за вами! От вже боягузливі створіння! Забилися в нору, мов миші. Дракка зовсім не агресивна, вона добра й розумна істота, - тонким голосом все торохтіло десь біля входу.

Заур повільно вийшов і побачив дивовижну пташку, яка сиділа на гілці. Виразно виділялася своїм яскравим жовтогарячим пір’ям серед зеленої крони дерева. Птаха змахувала своїми променистими крилами, й помаранчевий м’яко перетікав у антрацитовий колір. Та незрівнянне створіння мало неприємно пискливий голос, яким знову почало вигукувати образливі слова:

- От же ж щуряча натура у вас! Швидше сідайте вже на Дракку та й полетимо у палац найвеличнішого бога!

Підійшли разом до того дерева, Дракки все ж таки остерігаючись. Та, певно, галаслива пташка мала рацію, бо страхітлива дракониця зовсім не збиралася їх знищувати. А спокійно спостерігала за їхніми рухами.

- А ти що за чудасія така? – спитав Заур у балакучої птахи.

- Це я чудасія?! Сам ти чудасія, - образилася навіть. – Я Фелісія, диво-птаха! Фенікс неспалимий. Скільки б мене не спалювали, я завжди відроджуюся. Ну, ви сідаєте чи ні? Набридло вже вас вмовляти.

- Вона точно нас не зжере? – спитала занепокоєно Амірах.

- Не зжере, вона дотримується дієти. Харчується лише відбірним м’ясом, а не абиякою людинятиною.

Випадкові потраплянці, названі абиякою людинятиною, обережно підійшли до величної Дракки. Заур все дивився на неї та відчув несподівано якийсь захват від цієї величі, могутності, незбагненної дивини. Навіть наважився доторкнутися до цієї фантастичної істоти. Розлягався лісом неголосний рик від тих несміливих погладжувань - подобалося їй, напевно.

Зрештою насмілилися залізти на ту драконицю. Посадив поперед себе принцесу Заур, тримав її однією рукою, другою міцно ухопився за виступи на драконячій лусці.

Неймовірний був політ. Вражали своєю неординарністю фантастичні краєвиди. Адже лавові гори раптово змінювалися барвистими зеленими лісами. Подекуди зустрічалися й гарячі гейзери, феєрично фонтануючи потоками пінистої води.

Та найбільш здивував вогняний палац бога. Бо стояв він на чорній горі, найімовірніше, сформованої із застиглої вулканічної лави. Купчасті теракотові хмари надавали якогось криваво-червоного відтінку й унікальному палацу, і прилеглій до нього території.

Дракка приземлилася перед широкими сходами, обережно нахиливши свою голову. Спустилися вдвох, здивовано озираючись навколо. Звикла до розкошів Амірах, однак із цікавістю також роздивлялася те пишне оздоблення. Абсолютно все, кожна деталь вказувала на те, що вони перебувають у палаці бога вогню: і червоне декоративне скло, і гранатовий відтінок мармуру, і відкриті  запалені вогнища.

- Швидше, швидше! Осяйний Феріус вже, певно, зачекався, - підганяла Фелісія, активно махаючи поряд променистими крилами.

Заур, ідучи просторими коридорами вогняного палацу, все зважував їхні можливі ризики зустрічі з богом. Логічно, що якби їх хотіли знищити, то вже й попелу від них не залишилося б. Все ж таки навіщось вони були потрібні в цьому божественному світі й так не терпілося дізнатися навіщо саме. Якщо, звісно, бог вогню їм розповість.

Проте хвилювалися, звісно, обоє перед такою подією. Певно, небагатьом смертним вдавалося особисто поспілкуватися з богом.   

Феріус вийшов їм назустріч. Він був ніби суцільне відображення своєї стихії. Довге руде волосся, здавалося, періодично спалахує, жовті очі немов світилися запальним вогнем. Покриті золотом обладунки додавали кремезності й так статному богу. Та навіть не зовнішність вказувала на його стихійність, а запальний нестримний характер. Бо енергія немовби кипіла навколо нього.

- Хехе, це ж треба таке! Пересічні люди в моєму палаці, ніколи б і не подумав, що таке можливо, - обійшовся без офіційних привітань Феріус.

Він підійшов до них, ніби до давніх знайомих, згріб їх обох одночасно в обійми, усміхався постійно і, здавалося, не замовкав ні на мить.

- Я не повірив! Я гадав, що Піщаниця жартує, але на всякий випадок знизив температуру лави у колі. Повністю зупинити це захисне коло неможливо, звісно. Так би мовити, захист від незапланованого проникнення. Але я вражений, вражений. Це неймовірно складно. Проходити вогняні перешкоди фактично нікому не вдавалося. Бачу, що ви все ж таки з пригодами добиралися, - окинув прискіпливо їхній забруднений одяг. – Вважайте моєю божественною милістю цей подарунок, трохи вас перетворю.

Феріус провів декілька разів долонею перед своїми гостями і їхній пошарпаний одяг почав змінюватися на новий, червоний приталений та зручний.

- О, так значно краще! Знали б ви, як мені тут нудно самому. Дракка не розмовляє, Фелісія постійно балакає дурне, лише й розважаюся спогляданням усіляких примітивних людських життів, - вказав на відкрите вогнище, у якому почали помітно проявлятися постаті. – Вогонь мені показує, що відбувається у світі людей.

Оторопілі та, як виявилося, прохані гості не знали й що відповісти. Запросив їх Феріус у простору бенкетну залу, де навдивовижу гарно з усіх трьох сторін були встановлені велетенські каміни з палахкотливими вогнищами, що горіли постійно. А четверта сторона була повністю відкритою.

- Захопливий краєвид, згодні зі мною? – спитав цей дивак-бог.