Глава 4. Несподіваний поворот

Заур не відразу збагнув, що відбувається. Їхній намертво прилаштований на верблюді тент різко штовхнуло в бік. І принцеса прокинулася та злякано зойкнула, схопилася за голову та здивованим поглядом глянула на свого супутника.

Та не було навіть секунди навіяти їй покірність, бо рвучко сіпнуло їх вже в іншу сторону. А з невеликого отвору, що був як прохід, почало нести дрібним сипучим піском. «Піщана буря», - здогадався Заур. Спробував щільніше закрити той отвір, однак знову їх штовхнуло й цього разу вже набагато сильніше.

Амірах розпачливо заверещала, коли зовсім не очікувано, навіть для Заура, їх похилило в бік.

Але ж зорієнтувався швидко чоловік, сіпнув до себе дівчину, згріб в обійми, пом’якшуючи їм обом удар від падіння. Заур непокоївся стосовно тварини. Здогадувався, що верблюд пручатиметься й хоч би не поранив їх. Однак розраховувати на допомогу ззовні було не варто, бо звідусіль чулися чомусь пронизливі й розпачливі викрики.

І раптом сталося незбагненне. Його, разом із дівчиною в обіймах, нещадно почало кудись закручувати. Вже й конструкція тенту зламалася. Бачив лише цупку тканину, якою їх оповило. Відчував смак її пахучого волосся на своїх губах. Обліпило густим водоспадом вороних кучерів усе обличчя.

Дідько! Що відбувається? Куди їх несе?

Від нестримного круговороту Амірах втратила свідомість. Притискав до себе міцно тіло бідолашної, намагався хоч щось зрозуміти. Не по піску їх крутить, бо не відчуваються удари. Найімовірніше, в повітрі. Але як? Невже буревій такої сили, що їх підняло над землею.

Ця оказія тривала недовго. Відчув, як гепнулися вони на землю. Не на тверду, на якийсь пісок. Миттєво почав копирсатися у своєму мішку, добре, що не випав той десь під час цієї круговерті. Дістав невеликий ніж. Розрізав вправно дірку. Вибрався сам та й почав стягувати ту матерію з дівчини. Добре, що вона ще непритомна. Є час роздивитися, куди ж їх занесло.

Він окинув уважним поглядом незнайому місцевість. Так, це все ще була пустеля. Але вдалині виднілися якісь не бачені раніше скелясті виступи.

Сонце яскраво світило, але чомусь не обпікало безжально. «Якась дивина», - подумав Заур.

Найлогічніше було, звісно, йти до тих скелястих виступів шукати десь воду, прихисток. І взагалі, розібратися, куди ж їх закинуло й що це взагалі відбулося.

Він поглянув на Амірах. Чомусь шкрябнуло якесь співчуття по серцю. Дідько! Звичайна дівчина. Ну, скажімо, не зовсім звичайна. Так, принцеса. Так, красуня, але ж це просто завдання, яке він успішно зараз провалює.

Нести дівчину було недоцільно, тож присів біля неї навпочіпки й почав легенько плескати по щоці. Не так, як вчили на заняттях сильно й грубо, а ніжно й обережно.

- Амі, Амі, прокинься.

А за декілька хвилин Амірах й справді розплющила свої дивовижні очі кольору нестиглої оливки. Як таке може бути? Чорнява дівчина зі смуглявою шкірою мала такі світло-оливкові очі.

Навіювати зараз же почав, щоб не відвертати свою увагу на всі ці жіночі істерики, а спокійно думати й виважено діяти.

- Ти зараз спокійно підеш за мною. Не пручатимешся й не тікатимеш. Ти слухатимешся мене у всьому.

Але звичне затуманення, яке він бачив мільйон разів у очах своїх жертв, у цей раз чомусь не спрацювало. Вона дивилася на нього абсолютно усвідомлено.

- Ти слухатимешся мене у всьому, ти будеш покірною та піддатливою, - вже й голос не таким впевненим був, відчувалося якесь дрижання у ньому.

Та ще й трапилося таке, чого от просто ніколи ще із Зауром за всі тридцять років його життя не траплялося. Його піддослідна заливисто розміялася.

Він оторопів. Спантеличено дивився, як вона своєю білозубою посмішкою от цілковито вбиває його беззаперечний авторитет.

Де там він жбурнув свій мішок? Підскочив, бігом знайшов магічний напій. Випив аж усю пляшечку.

Амі вже тим часом піднялася й сіла на залишки їхнього тенту, по-діловому схрестивши руки на грудях.

- Ти зараз підеш за мною, - завів одну й ту саму пісню Заур. Але ж бачив, що не діє. Його магія чомусь не діє!

- Слухай, ну ти ж недурний, зрозумів, певно, що твої фокуси не працюють, - абсолютно раціонально зауважила принцеса. – Ти такий смішний, як оце починаєш: «Ти підеш за мною, ти будеш мене слухатися». Це навіть жалюгідно виглядає.

Ще й глумилася над ним паршивка! Заур вперше у своєму житті абсолютно не знав, що робити. Але вміння швидко адаптуватися до будь-яких ситуацій було закладено змалечку.

Тож спершу вирішив унеможливити втечу свого об’єкта. Підійшов до неї, тримаючи в руках ніж.

Дівчина налякано глипнула. Однак не дивлячись на принцесу, її викрадач почав швидко й вправно нарізати залишки цупкої тканини на вузькі смужки.

Принцеса рвучко підійнялася. Поглянув на неї, усміхнувся. Невже вона справді думає від нього втекти. І дійсно, як наївний метелик рвучко кинулася бозна-куди.

Двома стрибками й наздогнав її Заур.

- Ти ж теж недурна, Амі? Маєш розуміти, що тобі від мене у будь-якому разі не втекти, - попередив її, міцно зв’язуючи тими смужками руки.