Глава 3. Початок подорожі

- Ти помреш у найстрашніших муках, якщо негайно не повернеш мене у палац! – злісно, мов змія, прошипіла принцеса.

Ще й рвучко стягнула з голови ту непрозору ганчірку, що приховувала її лице.

Заур аж оторопів. Це ж треба, яка безстрашна! Ще й має нахабство йому погрожувати. Мала ж вона второпати, що не зовсім простий викрадач їй попався.

Сіпнулася миттєво до нещільно заштореного отвору, однак не встигла, звісно. Перехопив її тендітний зап’ясток залізною хваткою. Вдихнула глибоко, хотіла якомога голосніше викрикнути. Проте Заур вже був напоготові.

- Ти не будеш кричати. Будеш поводитися тихо, мов миша, - монотонно говорив й безперервно дивився на неї.

І бачив, що вона й слова вимовити не може. Однак затьмареність в її очах не відразу з’явилася. Злість, нерозуміння, потім промайнув страх. Але ж не миттєво. Зрозумів Заур, що втрачає ресурсний потенціал. Що необхідно поповнити свій магічний запас, відпочити хоч пів години,  випити зміцнювальний напій й заснути хоч ненадовго.

Нерозривно пов’язаним був його магічний дар із фізичним тілом. Адже коли був занадто втомлений, виснажений чи поранений, то і навіювати вдавалося набагато важче. А цей день був занадто складним для піщаного скорпіона. Та ще й до того спав щоночі дві-три години. Звісно, що звик пристосовуватися до будь-яких умов. Але ж тіло вимагало хоч мізерного, але відпочинку. Хоч магічного, але зміцнювального напою.

- Ти зараз заплющиш очі та заснеш. Ти вже засинаєш, - продовжував гіпнозувати принцесу. Хоч би заснула, тоді й він матиме перепочинок.

Схилила прекрасну голівку на цупку тканину, що обтягувала тент, та закрила очі. Хороше прилаштування на верблюді зробив торговець, міцне й надійне. Чесно відробив свої гроші.

А Заур ще якусь мить розглядав прекрасне обличчя Амірах. Згадалася та інформація, яку збирав про неї. Говорили, що принцеса була дуже легковажною, розбещеною особою. Що змінювала наближених фаворитів, мов коштовності на своїй витонченій шиї.

Не зводив з неї своїх очей скорпіон, дивився на її смагляву, променисту шкіру, на хаотичні хвилі смоляного волосся, що розсипалося на плечах.

Споглядав ті спокусливі губи. «Скільки чоловіків їх цілували? І які вони на смак?» - зненацька виникла неправильна, непотрібна думка. Це зайве.

Вона лише його завдання. Доправить дівчину Головному скорпіону і все, знову звичне, розмірене життя. Але ж навіщо головному ця красуня, не для плотської ж утіхи. 

І знову відреагувало його тіло на таку спокусливу й заборонену думку про близькість із цією вродливою дівчиною.

Змусив себе думати про інше. Про те, що варто буде навідатися до Маріди, коли виконає завдання. Ідеальною жінкою була Маріда. Чекала його завжди, не ставила незручних питань ніколи. Отримувала регулярно свою щомісячну плату. Виконувала всі забаганки, які були в Заура. Ще й облаштовувала його побут. Байдуже, звісно, де спати й що їсти. Однак Маріда вважала своїм обов’язком доглядати за ним. Два-три рази на тиждень приходила в його оселю, прибирала, готувала їжу. Ось для такого і потрібні жінки на світі. Хіба, ні? Ніяких зобов’язань, претензій, суперечок. Взаємовигідні відносини.

Можливо, й кидала на нього якісь промовисті, засмучені погляди. Чекала чогось. Але піщаний скорпіон не мав права створювати сім’ю. Орден – це єдина його родина.

Виконувати завдання, які ставить Орден, сенс його життя. 

І завжди йому вдавалося це бездоганно. Так буде і цього разу. Поглянув ще раз на принцесу Амірах.

Дістав з-за пазухи невелику пляшечку, відкоркував, відпив трохи зміцнювального напою. Були ще деякі запаси магічного зілля із собою у невеликій торбі. Має вистачити на увесь час поїздки.

Нестерпно пекуче сонце безжально нагрівало їхній сховок, кидало через вузький отвір нахабні косі промені на миле личко принцеси. А Заур і сам прихилив голову до дерев’яної палиці, опори тенту.

Забувся ненадовго у неспокійному сні. А прокинувся від розпачливого, голосного крику.