Глава 1. Ідеальний план

Це було найлегше завдання. Ідеальний план викрадення принцеси був продуманий та прорахований заздалегідь. Блакитні напружені очі весь час стежили за невгамовною красунею, яка розкидала райдужний пісок додолу різнобарвними смугами. Стародавній звичай на свято возвеличення Райдужної Піщаниці, головної богині та покровительки Королівства Сипучих пісків, так доречно й вдало підігравав зухвалому викрадачеві. Адже поцупити принцесу й сховатися в гомінкому натовпі - здавалося ділом нехитрим. Заур навіть співчував тим бідолашним охоронцям, які волокли діжі з пофарбованим піском за принцесою, ще й мали пильнувати і натовп, і принцесу одночасно. Бо знав, що за зникнення єдиної принцеси світить їм усім публічна страта.

А принцеса Амірах, немов наївний метелик, занадто безпечно почувалася серед містян. Весело пританцьовувала, щедро вигукувала усім привітання, черпала з тих діжок жмені синього, жовтого, рожевого й зафарбовувала неширокі вулиці яскравими кольорами. І набувало місто з непримітними піщано-сірими невисокими будиночками нового, яскравішого та радіснішого, вигляду.

Заур здогадувався, що на площі, найімовірніше, вона зайде у свою улюблену крамничку прикрас. Чи не щомісячно відвідував королівський палац майстер-ювелір. Однак, за перевіреними чутками, напередодні привезли йому з далеких країн дивовижної краси дорогоцінні камені. Заур був впевнений, що не втримається від спокуси принцеса Амірах, зайде подивитися на колекцію. І могла б наказати, щоб ювелір з’явився в палаці та особисто приніс коштовності після святкування. Але ж робив ставку винахідливий парубок на непереборну жіночу цікавість та відсутність виваженої терплячості, як це зазвичай буває у легковажних красунь.

Взагалі, Зауру, як одному з найперспективніших членів таємного Ордену Піщаних скорпіонів, з самого малечку прищеплювали вміння аналізувати, передбачати, продумувати свої дії та наслідки. Бо володів обдарований юнак винятковою магією навіювання, що досить рідко зустрічалася серед членів його братства. Гострий розум та розвинена фізична міць зробили його кращим з кращих. І тому це завдання, чомусь надважливе для Головного скорпіона, було покладене саме на нього.  Викрадення Амірах – це був найлегший етап плану, а от стосовно подальших своїх дій він трохи непокоївся. Хоча й це, звісно, було продумано. Перевдягнену принцесу мав перевозити в торговому каравані, сховану як свою дружину. Торговець, власник каравану, зрозуміло, що вже отримав половину щедрої винагороди. Піщаний скорпіон постійно мав би використовувати свою магію, щоб викрадена дівчина йому підіграла. Знав, що для такого тривалого гіпнозу знадобиться великий запас магії, тож мав із собою зміцнювальні напої. Адже шлях через фантастичної краси бархани мав тривати десь тиждень.

Головне було дістатися через пустелю до скелястих гір, а там вже й недалеко було до підземного сховку піщаних скорпіонів. Хороший був план, надійний.

І перший його етап розпочинався саме зараз. Бо  красуня Амірах вже наближалася до площі. Там, звісно, також влаштувала невелику виставу, граціозно виконавши нетривалий танок. А потім, як і передбачав Заур, щось сказала найкремезнішому з охоронців та зайшла разом з ним в крамничку. Інші вартові когортою обступили ту будівлю, нікого не підпускаючи.

Але Заур вже бігцем прямував до сусідньої будівлі, крамниці тканин, куди місяць тому влаштувався помічником. До ювелірної крамнички тісно прилягали й інші будівлі, зокрема крамниця тканин, ласощів, інші важливих та необхідних містянам товарів. Заур відразу планував влаштуватися в якусь із них на роботу, ну щоб в безпосередній близькості до об’єкта.

Зайшов із чорного ходу, кивнув привітно власнику, огрядному підстаркуватому чоловіку. Одне задоволення було навіювати таким гіпноз.

- Ти мене не бачив. Я сьогодні тут не з’являвся. Твій помічник два дні тому покинув місто, - промовляв монотонним тихим голосом, заглядаючи йому в очі.

Потім швиденько зайшов у підсобну кімнатку, відсунув пошарпаний килим і відчинив, розташовані  на підлозі дерев’яні дверцята. І абсолютно безстрашно поліз у викопаний в землю отвір. Найважчим було рити кожної ночі цей підземний хід. Але хазяїн його завжди, не без допомоги свого помічника, міцно спав. Тож за місяць клопіткої роботи вдалося Зауру прорити хід якраз до сусіднього приміщення. Декілька разів довелося й попрацювати з ювеліром. Адже той теж не мав здогадатися про таке таємне сполучення зі своїм сусідом.

Проліз швидко, вправно, на диво, тихо. Виринув із глиняної долівки непомітною тінню вже у підсобній кімнаті ювелірної крамниці. І напружено визирнув з-за темної цупкої ряднини, що зашторювала вхід до підсобки.

Принцеса захоплено розглядала якісь прикраси на прилавку. Ювелір їй емоційно щось розповідав. Неочікуваний гість миттєво наскочив ззаду на охоронця, вдарив ребром долоні по шиї, підхопив його під руки, щоб не створював зайвого шуму при падінні. І спершу поглянув на ювеліра. Адже вже працював з його свідомістю, тож той мав піддатися швидко.

- Ти нічого не пам’ятаєш. Ти мене не бачив. Не знаєш, куди поділася принцеса, - шепотів, не зводячи з нього проникливих очей.

Принцеса ж лише заціпеніло на те все дивилася, а коли вже оговталася й спробувала метнутися до виходу, то було вже пізно. Схопив її за руку Заур, подивився своїми гіпнотичними, прозорими, мов чиста блакить, очима в прекрасні дівочі очі кольору нестиглої оливки й промовив спокійно:

- Ти зараз підеш зі мною. Ти мене не боїшся. Ти моя дружина і тебе звуть не Амірах.