1.5

Усе було, як завжди. Потім, поки Богдан приймав душ, я зварила каву, і ми випили її в мовчанні. Він, одягнений лише в купальний халат, сів у незграбне старе крісло, а я, як зазвичай, влаштувалася на підлозі біля його ніг.

Саме тоді я сказала йому, що вагітна. Богдан не вимовив жодного слова. Я не дивилася на нього, затишно притулившись щокою до його стегна. Його рука машинально погладжувала моє волосся. Нарешті він зітхнув: зітхання було важким і довгим. Нахилившись, він підняв мене й посадив до себе на коліна. Я згорнулася калачиком біля його грудей. Як дитина, подумала я зараз. Як Катя, коли вона чекає любові й ласки від свого татка.

- Ти впевнена в цьому? - запитав Богдан.

- Цілком, - відповіла я, тісніше притискаючись до нього. У моїй свідомості він був віссю, навколо якої обертався мій світ. - Я купила тест на вагітність, коли не прийшли місячні. Він дав позитивний результат. Ти думаєш, могла бути помилка? - простодушно запитала я. - Може, мені сходити до лікаря, перш ніж ми вирішимо, що робити?

- Ні, - відкинув він цю ідею. - Отже, ти вагітна. Цікаво, як це могло статися? - задумливо запитав він.

Я злегка сторопіла.

- Це твоя вина, - нагадала я йому. - Ти мав подбати про це.

- Так, це так, - визнав він. - Що ж, принаймні в нас є час, щоб одружитися, поки все місто не дізналося, чому нам доводиться це робити.

Саме цього рішення я й очікувала. Богдан, убезпечуючи мене від будь-яких неприємностей, узяв на себе всі приготування до весілля, включно з розмовою з моїми батьками, які були у нестямі від жорстокого розчарування в єдиній доньці.

І тільки тепер, через сім років, я зрозуміла справжній сенс його слів: «У нас є час, щоб одружитися, поки все місто не дізналося, чому нам доводиться це робити». Це означало, що інакше він не одружився б зі мною.

Я спіймала його своєю юністю, невинністю, дитячою довірою і сліпим обожнюванням. Богдан одружився зі мною, бо він відчував, що мусить зробити це.

Кохання там не було і в помині.

Звук ключа, що повертається в замковій щілині, повернув мене до дійсності. Я обернулася і кинула погляд на годинник у латунному корпусі, що стояв на серванті. Була тільки половина дев'ятої. Богдан планував повернутися додому набагато пізніше: він попередив, що в нього діловий обід. Гірко усміхнувшись з приводу цього попередження, я підійшла до відчинених дверей вітальні.

Незважаючи на те що він стояв до мене спиною, я відчула напругу в м'язах його шиї, в нерухомій лінії плечей під чорним пальто. Коли чоловік повільно повернувся і кинув на мене побіжний погляд, мені здалися неприродними риси його блідого, посірілого обличчя. Погляд Богдана впав на мій вимкнений телефон. Він підійшов до столика, поставив на підлогу чорний шкіряний кейсі я помітила, що його пальці тремтіли.

Мабуть, Аліна зателефонувала йому. Злякалася, коли я не захотіла відповідати їй, і зателефонувала Богдану, щоб розповісти про те, що вона зробила.

Він знову подивився на мене з-під напівопущених повік. Я трохи забарилася, потім, не сказавши ні слова, повернулася і увійшла назад у вітальню.

Він був винен. Це було ясно як день.